|
В святковий день серед зими Прийшла така пора. – Йдемо в музей сьогодні ми! – Промовила сестра. І от ми з нею між людей. У натовпі тіснім, Заходим зрештою в музей – Великий гарний дім. Із залу в зал, немов потік, Повільно люди йдуть. Я бачу тут, за роком рік, Вождя величну путь. Я бачу дім, де Ленін ріс, І той похвальний лист, Що із гімназії приніс Ульянов-гімназист. У шафі в ряд стоять книжки, – Він змалку їх читав, Над ними в давні ті роки Уперше мріять став. Він мріяв ще з дитячих літ, Щоб вільні всі були І, скинувши одвічний гніт, Своїм трудом жили. Ульянов вчиться і росте. Спливає швидко час. Мужніє серце молоде, І на таємні збори йде Ульянов перший раз. Сімнадцять літ мина йому, Сімнадцять літ всього. Та вже борець він – і тому Боїться цар його. Летить в поліцію наказ: «Ульянова схопить!» Ось висланий він перший раз, В селі повинен жить. Минає час. Іде він знов В кипучий вир життя, І знов вогнем своїх промов Запалює серця. Чи на завод він приїздить, Чи йде до рідних він, – Поліція за ним завжди Простує навздогін. І знов – донос. І знов – тюрма. Заслання – у Сибір. Сувора й довга там зима, Тайга – і вздовж, і вшир. В цім домі вогник не згасав, Бувало, цілу ніч. Отут книжки свої писав При свічці наш Ілліч. А як умів він говорить, Як вірили йому! Який він простір міг відкрить І серцю, і уму! І люди слухали вождя І йшли за ним услід, Щоб, не шкодуючи життя, Принести правду в світ. Ми переходим в інший зал, Цікаво все мені. – Поглянь, Світлано, – я сказав, – Картина на стіні! Це – біля станції Раз лив, Близ фінських берегів, Курінь, в якому Ленін жив, Ховавсь від ворогів. Ось речі, що були із ним: Коса, граблі, весло... З тих пір пройшло багато зим, Багато літ пройшло. Хоч і води вже наливать Не можна в чайник цей, Нам любо перед ним стоять, Не зводячи очей! Ми бачим місто Петроград В жовтневий славний час. В цю ніч на бій за владу Рад Повстав робочий клас. Біжить матрос, біжить солдат – Ось тягнуть кулемет. А на стіні висить плакат: «За владу Рад – вперед!» З червоним прапором полки Ішли в ту славну ніч. Поперед всіх – більшовики, Що їх послав Ілліч. Так в Жовтні впав державний лад Буржуїв і дворян, І так постала влада Рад Робочих і селян. Нелегко це було здобуть І побороть панів. Та Ленін бачив світлу путь І нею людство вів. І правдою своїх ідей, – Учитель, більшовик, – Усіх працюючих людей Він об’єднав навік. Яка нам рідна кожна річ, Збережена під склом, – Та річ, яку тримав Ілліч, В руці зігрів теплом! Дарунок земляків своїх, Бійців червоних дар – Шинель, шолом. Прийняв він їх Як перший комісар. Перо. Його вій в руку брав, Писав оцим пером. На цей годинник поглядав, Йдучи у Раднарком. Ось крісло, де сидів Ілліч, І лампа на столі. Із нею, мабуть, кожну ніч Він працював в Кремлі. І тут із друзями не раз В них бесіди ішли... Весь кабінет, як був в той час, В музей перенесли. І раптом бачим ми ряди Знайомих нам дітей. Де юні ленінці сюди На збір прийшли в музей. Під прапор Леніна вони Врочисто всі встають І клятву Леніну вони Піднесено дають: «Клянемось так на світі жить, Як вождь великий жив. Країні рідній так служить, Як Ленін їй служив. Клянемось в нашому житті Невпинно до мети Вперед по ленінській путі За партією йти!»
|