|
Хто не знає дядю Стьопу? Дядю Стьопу хто забув? Знають всі, що дядя Стьопа Моряком колись-то був. Що в минулі роки жив він На заставі Ілліча І що прізвисько носив він «Дядя Стьопа – Каланча». Дядя Стьопа, всім знайомий, Про якого чули й ви, І тепер найбільш відомий Серед велетнів Москви. Ось він ходить по району Від двора і до двора, І на ньому знов погони, З пістолетом кобура. Ловко поясом ремінним Стягнута шинель нова, А на пряжці – герб країни Промінь сонця відбива! Він виходить за ворота. І якийсь там піонер З подиву роззявив рота: – От так міліціонер! Дядю Стьопу поважають Всі – дорослі і малі. Дядю Стьопу проводжають Жарти й усмішки незлі: Ну-у! Людей такого зросту Стріти запросто не просто! Для такого молодця Ця робота до лиця: Якщо стане на посту – Все побачить за версту! * * *Ставсь на вулиці затор – Зіпсувався світлофор: Жовте світло в ньому є, А зелене – не дає!.. Сто машин стоять, гудуть, Хочуть вирушити в путь. Три, чотири, п’ять хвилин Путь закрито для машин. Тільки раптом через площу Дядя Стьопа йде на ріг: – Світлофор заснув, абощо? Чи від холоду застиг?! Та згори, з скляної будки Чути голос, повний смутку: – Ой, Степанов, не жартуй. А порадь і порятуй! Тут Степан перед юрбою Світлофор дістав рукою, В нього швидко зазирнув, Щось всередині крутнув – І вогонь зелений зразу Засвітився, мов з наказу! Звеселіло все навкруг: Відновився миттю рух! А хлоп’ята дружним хором Загукали всі: – Ура! – І прозвала Світлофором Дядю Стьопу дітвора. * * *Що це сталось? На вокзалі Плаче хлопчик літ п’яти. Загубив він маму в залі, Як тепер її знайти? Навкруги юрба гуде: – Де міліція?! – їде! Дядя Стьопа жартома Враз малого підійма Аж під стелю над собою, Над собою й над юрбою, Підійма в найвищу вись: – Ану, синку, подивись! І побачив хлопчик: прямо Близ аптечного ларка Витирає сльози мама І розшукує синка. Чує враз вона позаду: – Мамо! Мамо! Осьде я! – Дядя Стьопа дуже радий, Що з’єдналася сім’я! * * *Йшов один школяр додому, Шибеник усім відомий. І не знав він сам – чому Пустувать кортить йому! Йшли зі школи дві подружки, Дві школярки-цокотушки, В чистих білих фартушках І з портфелями в руках. Раптом шибеник зустрівся, – В нього ранець геть розкрився, Там – пожмакані книжки І в щоденнику двійки. І не встигли учениці Вбік від нього відступиться, – Він за коси їх смикнув І в калюжу штовхонув. Ні за що дівчат образив В перехожих на виду. Потім на трамвай одразу Почепився на ходу, Їде та підплигує, Ще й ногою дригає! Він не знав, що дядя Стьопа Все побачив віддалік. Він не знав, що дядя Стьопа Дозволять таке не звик. Тільки глянув гострим оком На бешкетника Степан – Вмить ступнув широким кроком Навпростець через майдан. І в його руках нарешті Опинилося хлоп’я. – Признавайся: де живеш ти? Хто твій батько? Як ім’я? * * *Лине тріск на всі кінці: Скресла крига на ріці! А якась бабуся прала В ополонці простирала. Тріснув лід – ріка пішла, І бабуся попливла! Баба кошика хапає: – Ой, білизна потопає! Ой, потрапила в біду! Ой, рятуйте! Пропаду! Дядя Стьопа на посту: Він чергує на мосту. Дядя Стьопа крізь туман Погляда, мов капітан. Глядь – крижина підпливає, Баба сльози проливає! Тут Степан не розгубився: Через бильця з мосту вниз Він умить перехилився І над хвилями повис. І бабусю ту нещасну Вій устиг схопити вчасно. А стара – за кошик свій Ухопилася мерщій. На мосту народ регоче: – Бабо! Шмаття не шкодуй! – А бабуся знай буркоче: – Як рятуєш – все рятуй! Так Степанов витяг враз Бабу й шмаття водночас! * * *Йшли хлоп’ята рано-зрання Якось площею Повстання. Там стоїть висотний дім... Глядь – Степапов перед ним! Здивувалися хлоп’ята: – Дядю Стьопо! Ось де ви?! Нащо вам отут стояти?! Це ж не ваш район Москви! Дядя Стьопа козирнув, Посміхнувся, підморгнув І говорить: – Справді, синку, Я одержав пост новий: Близ висотного будинку Є и висотний постовий! * * *Лід на ковзанці блищить. Хто по ковзанці помчить? На трибунах всі встають. Конькобіжцям старт дають, І вони біжать по колу, А болільники навколо Гомонять: – Диви, дивися! Он, найдовший від усіх, Що на грудях номер "8", Поперед усіх побіг! Тут, поглянувши на нього, Каже батько до синка: – Як?! Невже ці довгі ноги У команді «Спартака»?! У розмову встряла мама: – Ні, ці ноги у «Динамо»! І не зможе їх ніяк Обігнати наш «Спартак»! В цю хвилину сповіщають, Що змаганням вже кінець. Дядю Стьопу всі вітають: – Ну, Степанові Молодець! Бігуном своїм гордиться Вся міліція столиці. Стьопа глянув зверху вниз – І одержав перший приз! * * *До району дяді Стьопі Терміново треба йти. Хто зумів би дядю Стьопу По дорозі підвезти? Каже так один водій: – Ось «Москвич» маленький мій! Я б вас хоч по всьому місту Прокотить охоче міг, Та, на жаль, не хватить місця В «Москвичі» для ваших ніг! – Дядю Стьопо! Я підкину! – Інший хтось гукає вслід. – Ти залазь в мою машину – В ярославський самоскид! * * *Дядя Стьопа у неділю Вийшов з сад біля ріки. – Стоп! Ні з місця! – Обліпили Дядю Стьопу хлопчаки. На начальство глянув Саня, Трохи зніяковів сам: – Дядю Стьопо! Є питання! – Що таке? – Скажіть ви нам: Чом це, вийшовши з Балтфлоту, Ви в міліцію пішли? Значить, кращої роботи Ви для себе не знайшли? А Степан примружив очі, Посміхнувся й каже їм: – На питання це охоче Я вам, друзі, відповім! Розкажу я вам по дружбі, Що в міліції роблю Через те, що я цю службу Поважаю і люблю! Хто в зимову й літню пору На посту стоїть суворо? – Наш радянський постовий, Невсипущий вартовий! І боїться недаремно Й від міліції біжить Той, хто робить діло темне. Заважає людям жить. Та, на жаль, ще так буває: Хто міліцію не знає, Часом нею той лякає Неслухняних пустунів. Як не сором так робити, Так міліцію ганьбити? Щоразу, таке почувши, Я по вуха червонів! Довго йшла тоді, напевно, Ця розмова задушевна У садку біля ріки. Все хлоп’ята зрозуміли, Іншим дітям розповіли, І ще дужче полюбили Дядю Стьопу малюки!
|