|
В домі вісім дріб один, На заставі Ілліча, Жив один громадянин На прозивну «Каланча». Він насправді звався просто Дядя Стьопа чи Степан, Тільки був він вище зростом Всіх найвищих громадян. Поважали дядю Стьопу За такий високий зріст. Йде з роботи дядя Стьопа – Видно навіть через міст. На ногах його великих Велетенські черевики – Номер тільки сорок п’ять Може дядя надягать. Він розшукував в крамниці Величезні рукавиці, Він розшукував штани Отакої довжини! Купить брюки та піджак Та надіне як-не-як – Враз уся кравецька праця Порозлазиться по швах. З-за найвищої горожі Він дивився зверху вниз: Всі собаки насторожі, Їм здається – злодій вліз. У їдальні дядя Стьопа Два обіди з’їсти міг, Ляже спати дядя Стьопа – Ніде діти довгих ніг. І завжди усі до нього Так зверталися в кіно: – Ви б сідали на підлогу, Вам, товариш, все одно. Та зате завжди безплатно Він ходив на стадіон; Пропускали дядю Стьопу: Думали, що чемпіон. Всі любили дядю Стьопу. Поважали дядю Стьопу. Дядю Стьопу добре знали Діти з кожного двора. Він додому йде з Арбата: – Добрий день! – кричать хлоп’ята. Тільки чхне він: – На здоров’я! – Хором каже дітвора. Дядя Стьопа вранці-рано Враз підводився з дивана, Вікна навстіж відчиняв І холодний душ приймав, Зуби чистити щоранку Нізащо не забував. В липні в місті дуже жарко, Ні хмариночки ніде, Дядя Стьопа в літнім парку Вихідний проводить день. Верхівець сидить в сідлі, Ноги тягне по землі – Це поїхав дядя Стьопа На доріжці на ослі... – Вам, – йому гукають люди, – Треба їздить на верблюді! Він поїхав на верблюді, Тільки знов сміються люди: – Як така височина, Треба сісти на слона! Хто це там стоїть на вишці? Дядя Стьопа тут-як-тут! Вітерець над ним колише Круглий білий парашут, А навколо всі регочуть: – Вишка з вишки плигать хоче! Паровоз летить, шумить, Швидше, швидше кожну мить. Машиніст в своє віконце Зачудовано глядить: – Од вокзалу до вокзалу Попоїздив я чимало, От хоч хто зі мною спор – Не стояв тут семафор! Під’їздить до семафора, Подивився крізь туман – Бачить: замість семафора На путі стоїть Степан. Він стоїть і каже так: – Небезпека на путях, Я підняв навмисно руку, Бо дощі розмили шлях. Угорі вогонь і дим, А по бруку стук і грім – Мчить пожежників команда, Щоб гасити швидше дім. У сусідньому дворі Дуже страшно дітворі: – Наші голуби лишились В тому домі нагорі! Все горище вже в огні, Б’ються голуби в вікні, Сто роззяв стоїть навколо, І дивуються вони. Дядя Стьопа став на бруку – І пожежа не страшна: Простягає довгу руку До горішнього вікна: Він віконце відчиняє, І з віконця вилітає Вісімнадцять голубів, Ще й горобчик полетів... Дяді Стопі честь і шана Від дорослих і хлоп’ят. – Запишись до нас в команду! – Всі пожежники кричать. Дядя Стьопа на ходу Каже: – Я у флот піду! Буде в мене безкозирка, А на ній – червона зірка! Якось вранці мимо мосту Повз засніжених вітрин Дядістьопнного зросту Йде якийсь громадянин. – Ви, напевно, незнайомі З цим бадьорим моряком? Він іде. Риплять сніжинки Під великим каблуком. В моряка широкі брюки І кашкет на голові, В рукавичках довгі руки, Якорі на рукаві. Ось підходить він до дому, Всім хлоп’ятам незнайомий, А хлоп’ята тут його Запитали: – Вам кого? Оглянувся дядя Стьопа: – Я додому, – відповів. Оглянувся, посміхнувся, Двері швидко відчинив. І щасливі всі хлоп’ята, Піонери, жовтенята, Що у них такий знайомий – Найсправжиісінький моряк. Він додому йде з Арбата: – Добрий день! – кричать хлоп’ята. І тепер усі хлоп’ята Дядю Стьопу звуть «Маяк».
|