|
Щоби ходики ходили, А будильники будили, Та щоб завжди я і ти Знали: в школу треба йти, Ось тепер Пора вставать, А тепер – Вже треба спать, – У майстерні біля нас Вміють лагодити час. Сумно скаржиться бабуся: – Як мені не сумувать?! На годиннику зозуля Перестала щось кувать!.. Миттю майстер зрозумів, Не потрібно зайвих слів. Знов у круглому віконці Завела зозуля спів. У годинник влучив м’яч – Впав годинник, хоч ти плач. Ну ж узяв пас переляк: Вій не цокає ніяк! Ми сказали Дяді Вані: «Ми давно знайомі з вами. То чи друзям ви таким Не поможете нічим?» Тут подумав дві хвилини Славний майстер – наш сусід, Обережно взяв годинник, Обдививсь його як слід. Все він миттю зрозумів, Не потрібно зайвих слів. І щодня в той самий час Ми тепер йдемо у клас.
|