|
Тобі послухать, синку, час Про отчий край наш і про нас, – Хто звівсь багато літ назад, Підняв Москву і Петроград, Червоний прапор ніс в бою, Свободу з бою брав свою, Віддав всі сили боротьбі, Щоб добре жить було тобі! Ти ходиш в школу, в третій клас, Ростеш і вчишся в пій. Чимало школярів у пас, І кожен – грамотний! А в ті смутні часи, коли Сидів на троні цар, Не в багатьох дітей були І зошити, й буквар... Учились діти багачів: Синки купців, дворян. Але ніхто дітей не вчив Робочих і селян. Із року в рік мужик орав, Трудився, наче віл, А хліб мужицький потрапляв Па поміщицький стіл. Ллючи в труді солоний піт, Недоїдав бідняк. А пан кормив зате як слід Хортів, своїх собак. На сотні верст – ліси, поля, Степи й луги, та скрізь Панів-гнобителів земля, Куди не подивись! На лузі – панова трава. У лісі – панські дерева. Хто займе – взна біди! А пан – той знає лиш своє: Прибуток добрий в нього є, І їсть смачненько він і п’є, . Живеться хоч куди! А у містах – з малих років До смерті, весь свій вік, – Також трудився на панів Нужденний робітник. Прийшов на фабрику, – хоч плач, Працюй за гріш – і край! Чи ти ливар, шахтар чи ткач, – Працюй, не нарікай! А як не стане сил терпіть, Засяє гнів в очах, Гукнеш: «Прибавки!», в грізну мить Червоний здіймеш стяг. – В острог засадять жандарі, Понівечать, поб’ють, А там в кайданах – на зорі В сибірську дальню путь... Були і люди па землі, Що думали про тих, Кому живеться в кабалі На світі гірш за всіх. Вони тікали із тюрми, Щоб вести трударів. Щоб вікову державу тьми Народ навік розбив; Щоб жив народ – одна сім’я – В добрі, в теплі, як слід, і щоб не гнувсь на глитая, Як сотні й сотні літ; Щоб і свободна, і міцна, – Маяк для всіх країв, – Зросла країна осяйна Простих трудівників! І ні тортури, ні острог, Ні холод ланцюгів, – Піхто не міг – ні цар, ні бог Зламать більшовиків! І понад тридцять літ назад Настав Свободи час: Повстав, озброївсь Петроград, Повстав робочий клас. І хто життя в нужді провів, Хто гартувавсь в огні, – На штурм палаців нас повів В Жовтневі грізні дні! Все те, що снилось лиш дідам, Збулось в країні в пас. Те щастя, що дісталось нам, Ми бачим повсякчас. Поглянеш – весело очам: Усе це – наше, все це – нам: І гори, і степи... На сотні верст – ліси, поля, Народів звільнених земля, Куди ти не ступи! Цвітуть сади не для панів, – Вони для нас цвітуть! В палаці (граф колись тут жив) – Трудівники живуть. З тугих мішків зерно біжить Не в засіки купця. А Дніпрогес... Він чий, скажіть? Трудівника-творця! Ми сієм хліб і сталь куєм, Із шахт вугілля дістаєм, В міста проводим газ, І хліб, і сталь, і вугіль теж, І газ, і дім, де ти живеш, Усе навкруг – для нас! Усе, що виробля завод, Що з фабрик дістає народ, Який не зна нужди, – Навік – на зло всім ворогам – Усе це – наше, все це – нам. Навічно! Назавжди! Он – генерал пройшов, дивись. Багато літ назад Він в Смольнім варту ніс колись, Прийшовши з барикад. Він був у той Жовтневий час Звичайним з юнаків І революції наказ Він виконать зумів. А ген – пізнав її здаля, Тверду її ходу, Ту жінку, що іде з Кремля, Уже немолоду. Вона професор, депутат Із міста із Орла, Де понад тридцять літ назад Служницею була. Поглянь, три школярі ідуть! Їх літом жде Артек. Латиш, якут – ясна їх путь! А третій друг – узбек. В однім загоні всі вони, І кожен – брату брат. Йшли в бій пліч-о-пліч в дні війни Батьки оцих хлоп’ят. Не полічить тих гроз, тих бід, Що ми, батьки, знесли. Ми день у день багато літ Боролися й росли. В пустинях будував міста Радянський трудівник; Йому скоряючись, вода Міняла русла рік. Не шкодував він в праці рук І чудеса творив. А скільки він пізнав наук І таємниць відкрив! В метал руду переплавляв Для славних, чесних справ. Свій труд, свій дім він захищав І переможцем став. Зазнав боїв він на віку! Збираючи у путь, Казала мати юнаку: «Відважним, сину, будь!» Себе він виправдав стократ, Пройшов крізь бурі шквал Радянський труженик, солдат, Радянський генерал! Живи, учись, зростай, мій син! Радянський ти громадянин! В житті обравши путь, Ти скрізь – у битвах, і в труді, – Завжди – і в щасті, і в біді – Вітчизні вірним будь! Ми чітко бачим вдалині Ясну мету свою, Що схочем, владні і міцні, Збудуєм в роки осяйні У рідному краю!
|