|
Сидимо та в вікна зорим. Хмари в вишині летять. Мокнуть пси сумні надворі, Навіть гавкать не хотять. Де ж де сонце? Що це сталось? Цілий день тече вода. Все в дощі кругом сховалось. Що й не вийти. От біда! Якщо взять ці всі калюжі І з’єднати у одну І в цієї у калюжі Потім Змірять глибину, То і вийде, що не дуже Море глибше від калюжі! Та й не гірш вона від нього, Тільки вужча, може, трохи. Якщо взяти всі ці хмари І з’єднати у одну, Потім Злізти на цю хмару Й змірять в неї ширину, То і вийде, як на сміх: В неї меж нема своїх, Що в Москві із хмари – дощик, А в Читі із хмари – сніг. Якщо взяти всі ці краплі І з’єднати у одну, Потім у цієї краплі Взяти й змірять товщину, – То вона такою стане, Що ніхто і не огляне, Що і в сні не вбачиш ти Такої кількості води!
|