|
Повір, не зможуть люди уяснити Душі твоєї чистої до дна. Як посуд, вщерть вологою налитий, Глибоким сумом сповнена вона. Коли ти розділяєш з другом лихо, То знай, в якусь зумієш, може, мить Поверх країв одну краплину тихо Вологи з тої чаші перелить. Але дрімає в спокої і тиші, Віддалено від всіх товаришів, Оте, що уляглось на саме днище Зболілої, самотньої душі. Самотнє серце – світ також самотній, Стежок немає, щоб до нього йти. І любляча душа, але стороння, Не може в світ чужий отой ввійти. Та є таке щось, що вогнем відважним Горить яскраво у твоїх очах. Але мені вогонь цей недосяжний, Як зорі мерехтливі в небесах. Ось тільки нещаслива ти людина В своїй душі й самотності сумній, А в дружбі і коханні – ти єдина, Одна у неповторності своїй.
|