|
Життя убогістю страшне. Не мукою, не боротьбою, Але безмірною нудьгою У відчай кидає мене... Здається, я вже не живу, Не хоче калатати серце, І це, як завжди, наяву Щодня про те одне і йдеться... Коли ж і там, де буду я, Господь мене, як тут, скарає, – Такою ж буде смерть моя, Нічого так і не пізнаю.
|