|
І знову, мов у дні створіння, Блакить замріяно зітха, Немов немає збайдужіння, Неначе серце без гріха. І марно вже бажати слави: В мовчанні вранішніх полів Вдихаю непорочні трави... Минулих днів, прийдешніх днів Не знайдемо красу первісну. Даремні муки сподівань. Щасливий я, – коли не мислю, Коли не в вихорі бажань!
|