Над німим розлогом – нерухомі,
наче накарборвані в твердіні –
темних хат струхлявіла солома,
стріх старих розібрані жердини.
Сонце упірнуло в хмари тьмяні;
не тремтить осичина похмура;
небо відбивається в ковбані;
і на всьому – смуток та зажура...
Олена Побийголод
2019
