|
Поставте пам’ятник селянам у центрі міста, у Москві, – дерева будуть там всі мляві і будуть яблука в траві. Хатина, начебто розп’ята, крильце розсипалося в прах, і матір вбитого солдата – ганебна пенсія в руках. Два горщики на частоколі, та п’ядь нез?раній землі, як символ кинутого поля, давно забутого в ріллі. Співає в тузі що від болю, сьогодні п’яний гармоніст, незрозуміла «руська доля», під тихий плач і вітру свист. Хай разом тихо встануть діти, а поруч з ними чорнота. Їх спадок в цьому білім світі – робота рабська та шкода. Присядуть жінки там на лавку, і все в них буде як завжди – і чоботи, і балалайка, і чорний погляд... в нікуди. Поставте пам’ятник селянам, щоб показати хоч би раз те, як покірно, наче п’яне, село чекає смертний час. Кістки ламали, рвали жили, без бунтів, жалю, під час свят, і лише «Господи помилуй!» і тіні їх – що ще стоять.
|