|
Любо, як перед іконою святою Із оздобленням прекрасним золотим, Невідомою запалений рукою, Свічки воскової вогник засвітив. Знаємо ми всі: коли свіча палає І співає клір піднесено пісні, В когось горе помаленьку притихає, Хтось, можливо, тихо сльози ллє рясні. Світлий Ангел уповання пролітає Над молільною юрмою у цю мить. Трепетна душа полегкість відчуває Від знамення свічки, що вогнем горить. Це – посильний внесок бідної вдовиці, Це також мізерна лепта бідняка, Може бути це пожертва від убивці Як покутна туга й смуток бідака. Це – хвилиночки прозріння, світлі миті В диких нетрях наболілої душі; Це і пам’ять сліз, розчулено пролитих Тим, хто в вічність заглянути поспішив...
|