I

Нас більш, як європейців: на двадцять сто.
Землею – ми Схід весь охопим.
Та ми – азіатчина, ось ми хто.
На горлі лапа Європи.
В Європі жінки чарують враз.
Мужчини тануть в компліментних саитиментах.
У них маніжки, у них газ
і гармати всіляких міліметрів і сантиметрів.
У них – машини. А ми за крок,
з бою в пустель чи в узгір взятий,
платим життям, проливаємо кров.
Що ми?! Ми – азіати.
І їхніх рабів, щоб волі не дать,
пером обклав закон кігтистий.
У них під законом і підпис і печать.
Вони – розумні, вони – імперіалісти.
У них закон віддавна такий:
«заковуй і споюй до краю!»
Вони культурні, у них літаки,
і газ, і – кулі сипаїв¹.

II

Буржуй шоферу гукне: «Вези!»
Кров бакинських робітників – бензин.
Приїхав. Килим – павич розсіяний –
йому зіткали раби-персіяни.
Буржуй сідає за стіл із пальми –
йому в Багдадах найкращу зрубали ми.
Йому каву зварили: «Випийте,
для вас на плантаціях мерли в Єгипті!»
Йому молоко – такого не видано, –
до краплі голодну Індію видоєно.
Попив, і підносить лакей молодецький
сигари з обдертої шкіри турецької.
Він ситий. Він всіх, від індуса до грузина,
зробив тваринами-плазунами,
щоб сяяли вітрини колоніальних магазинів,
нагромаджуючи крами на крами.

III

Гроза розросталась щодня. Окаті
вікна палаців затьмарював жах.
І першим зі Сходу на жовтневій барикаді
звівся Азербайджан,
Їх прапор з нами – рядом борються.
Барабан боротьби для всіх прогримів
волю віками пригнічених горців,
волю нафтопромислових низів.
Сила мільйонів повстанням била –
але тих, що очолити б масу взялись,
цих було, загартованих, смілих –
26.
В кавказьких горах, по закавказьких степах
хто несе життя трудового ношу, –
кому із вас не знайомий Степан?
Хто не знав Альошу?
До голосу їх робітники звикли.
Слова їх – мільйонів слова́.
Їх виклик – класові буржуїв виклик,
думка – пролетаріату голова.
Буржуазія в облозі нижчих.
Маузер революції її притиска.
Вперше її розпухлу п’ятірнищу
так затисла робітнича рука.

IV

Машина капіталу. Запрацювало колесо.
Зрікшись жінок і страв,
Тіг Джонсу депеші слав Моллесон,
Моллесону Тіг Джонс писав.
Як всі їхні справи, також і ця
до точки з бандитів сколота.
Буржуї пустили в хід до кінця
зрадництво, підкуп і золото,
Їх заманили брехнею. Закон
підтасували спритно кожному.
Їх вивели ніччю. Загнали в вагон.
Всім оголосили: – заложники! –
Спинились на 207-й версті,
на насип з площадок скинули.
І сотень гвинтівок вогонь засвистів –
стріляли в потилицю, в спину.
– Розмахнися, рука, душа, розійдись!
Гуляй, правосуддя наше! –
Вмираючих били, мов звірі якісь,
шаблями рубали на кашу!
Засипали ледь, – щоб шакали могли
легко розрити могили, –
пішли до вагона й сварились, коли
скривавлений одяг ділили.

V

Буржуї, відзначте помічника!
(Шакал допоміг остаточно).
Орден Лева хай носить шакал!
На четверо пліч погончик!
Люльку кожному в зуби втискай!
Кокарду над мордою вистав!
Чим не майори? чим не війська
для імперіалістів?!

VI

Плачеві родинному в очах не блискать.
Чи до плачу стиснутому з болю кулаку?!
Це – жалоба не дрібної риски,
вкресленої в карту буквами – «Баку».
Не смиренним поглядом Ганді –
інакше, індуси, гляньте!
Хай сьогодні знову в корейця
помстою розпалиться серце.
Ганчірку з драконом зніми і скатай,
бо прапор повстання ти зводиш, Китай!
Горе, зливу куль неси по праву
по Сахарах, де ніколи дощ не лив.
Весь трудящий Схід, сьогодні – в траур!
Ти вшановуєш своїх вождів.

VII

Ніколи, ніколи ваша кров не охолоне,
26 – Джапарідзе і Шаумян!
В пустелях одвічних шумлять колони
червоним прапором, вашим ім’ям.
Вчора – 20. Сьогодні – 100.
Взавтра мільйоном станем.
Ставайте, на Сході чесний хто,
одним трудовим станом!
Ви не зникнете з нашої пам’яті:
у століттях слава не розтане.
Пам’ятніші будуть, ніж камінь пам’ятника,
свист і вогонь повстання.
Вчора – 20. Сьогодні – 100.
Взавтра мільйоном станем!
Ставай, на Сході трудиться хто,
єдиним червоним станом!

¹ Сипаї – солдати-індуси британської колоніальної армії (прим. ред.).