Ми скинули з себе поміщицьке ярмо,
ми білих вибили – не вернуться ніколи;
перемогли ми волзький мор
і голод,
 
 
ми не дали розрусі нас топтать ногами,
перемогли не для того,
щоб бути під богами,

щоб знов, збиваючи дрантя пил,
злетіла зграя вороняча й сороча,
щоб знову почали попи
релігіями люд морочить.

Щоб який-небудь піп або равін,
що помагав буржуазії підійматься,
сьогодні ручкою, закаляною в крові,
за службу вимагав: «Попам подайте, братця».

Щоб, славословлячи покору і пости,
в чернечих келіях завзято,
за пояс закрутивши рясові хвости,
напідпитку садили трепака
і пожирали з хріном поросята.

В свинячі очі напустивши ласки,
щоб якнайбільше вигадать оман,
про Єву, про Адама брешуть казку,
замість знання пускаючи туман.

Товаришу, вставай! Що користі з попів отих?
Чого під богом гнути спину?
Не від попів і знахарів – із шкіл, із книг
дізнайсь про світ і про людину!