Все ростуть мої роки –
буде їх багато.
Не вгадаю – стати ким,
де працювати?

Дуже корисні майстри –
столяри та теслярі!
Не зробиш меблі нашвидку.
Колоду беремо важку
і, почавши з краю, ми
довгі дошки краємо.
Кожну дошку – от так
затискає стіл-верстак.
От і пилка зарипіла,
розпеклась, аж стала біла.
 
 
Рубанок в руки –
робота й така є:
суки, закорюки
рубанком стругаєм.
Закрутилися стружки,
ніби жовті іграшки.
Схочем мати кулі гарні,
круглі дуже точно,
на верстаті на токарнім
кругле обточимо.
Готуємо все краще
то ніжку, то ящик.
От і зроблені в нас ці
столики й стільці!

Добре столярам таким,
інженерам – лучче.
Будував би я і дім –
хай мене научать.
Намалюю на папері
дім великий, вікна й двері.
Накреслю план я,
збудую точно
будівлю славну, –
яку захочу.
Тут змальовано перед –
називається «фасад».
Це вже кожен розбере:
ось де – ванна, он де – сад.
План готовий, і навкруг
сто робіт на безліч рук.
Вже риштовання-краса
вперлося в небеса.
Де важка робітка,
там вищить лебідка,
носить балки,
наче палки,
тягне цегли оберем,
добре спечену вогнем.
По крівлі виложили жерсть –
готовий дім і крівля єсть.
Великий дім, чудовий дім,
звідкіль не глянеш осторонь.
Дітлахам є в домі дім
і затишок, і просторінь.

Інженеру добре скрізь,
а лікарю – лучче.
Стану лікарем колись –
хай мене научать.
Я прийду до Віті,
я прийду до Борі:
«Здрастуйте, діти!
Де у вас хворі?
Всі живі?
Як живіт?»
Окуляри я надів –
язички оглядів.
«Треба, дітки, градусник
вам тепер поставить!»
І ставлять діти радісно,
і сміються навіть.
«Вам би добре, діти,
порошки попити
і мікстурки з ложечки
проковтнути трошечки.
Вам – лягти б тепер поспати.
Вам – компресик на живіт,
і тоді у вас, малята,
заживе усе як слід».

Дуже добре лікарям,
на заводі – лучче.
Працювати буду там –
хай мене научать.
Гуде гудок, іде народ,
і ми приходим на завод.
А там народу дружного
сто чи двісті, може.
Одному не здужати –
але разом зможемо.
Можеш тут залізо ти
ножицями різати,
краном, що висить вгорі,
підіймати тягарі.
Молот б’є по рейці дзвінко,
рейка гнеться, мов травинка.
Олово плавимо,
машинами правимо.
Праця усякого
потрібна однаково.
Я гайку виточу, а ти –
для гайки виточиш гвинти.
І знаряддя піде це
просто у збиральний цех.
Прогоничі, лізьте
в рівні діри!
Частини різні
я збив і змірив.
Там дим,
тут грім.
Гу- де весь дім.
І паровоз, гляди, поліз,
щоб вас і нас і ніс і віз.

Слюсар робить до ладу,
а кондуктор – лучче.
Я кондуктором піду –
хай мене научать.
Кондуктор з місця не зійде,
його побачить кожне,
йому завжди, йому весь день
трамваєм їздить можна.
«Я прошу, діти,
квитка купити,
даю дитині
і дідусеві:
зелені, сині,
а ще – рожеві!»
Їдемо рейками
у далечінь ми.
В лісі далекому
пере- починемо.

Кондуктору добре в нас,
а шоферу – лучче.
Стану шофером якраз –
хай мене научать.
По бруку пирха шинами,
летить авто.
Веду свою машину я –
зупинить хто?
Сідати можна вам,
у путь знайому.
Без рейок кожного
везу додому.
Ле- тить,
сур- мить:
«З пу- ті
зій- діть!»

Шофер робить до ладу,
ну, а льотчик – лучче.
Літака я поведу, –
хай мене научать.
Наливаю в бак бензин,
заводжу мотори.
«В небеса, літак, вези,
поруч – птаства хори».
Боятись не треба,
залітаю в небо,
обжену хмаринку,
хмаринку-пір’їнку.
Залечу за море,
синє і прозоре.
Хай гудуть мотори –
облітаю гори.
«Лети, літак, в небесний шир,
до місяця і зір,
хоч як віддалені вони
в небесній далині».

Добре мчати літаком,
а на морі – лучче.
Я зробився б моряком –
хай мене научать.
Розвіває стрічку вітер,
на матросці – якорі.
Я проплавав ціле літо,
океани покорив.
Ти, хвиле, кинь скакати,
на заздрість циркачу,
я лізу по канату,
нізащо не злечу.
Ми з бурями боролись,
нас, вітре, не лякай-но, –
знайдем Південний полюс,
Північний – теж, звичайно.

Прочитай, як є охота.
Прочитавши, скажеш так:
– Гарна ця і та робота, –
вибирай на смак!