Ось Ваня й няня.
Няня гуляє й Ваня.
Ось будинки, а ось прохожі,
Прохожі та будинки ні на кого не схожі.

Ось будка червоноармійця.
В червоноармійця в руках рушниця.
Вони хоробрі. Справа їх –
захищати великих і малих.

Це ось – Московська Рада.
Ранком сюди приходять дяді.
Сідають на лави.
Вирішують справи.
Обов’язок їх – зробити,
щоб в нас щасливо жили всі діти.

Це –
кіт.
Разів із п’ять
може він лапкою писок вмивать.
Кожен повагу виказує коту
за те, що кіт любить чистоту.

Це – песик простий.
В нього лапки брудні і задрипаний хвостик.
Собаки бувають усякі.
Цей собака – поганий, брудний собака.

Це ось – церква, божий храм.
Сюди доро́га тільки старим бабам.
Зробили картинку, назвали – «мій боже»,
і ждуть, що бог їм допоможе.
Відомо ж усім:
картинка ніяк не поможе їм.

Це ось – дім комсомольців.
Вони – розумні: ніколи не моляться.
Дорослими станете – знати вам треба:
на бога не надійтесь, надійтесь на себе.

Це ось – буржуй. Пузо – ого!
Пити й гуляти – робота його.
Жиром пузо своє набив.
Любить, щоб за нього хтось інший робив.
Сам не вміє нічого,
і горобець розумніший за нього.

Це ось – робітник.
Робітник – той, хто працювати звик.
Все на світі зроблено ним.
Підростеш – будь таким!

Ось віз і кінь, і селянин рядом.
Цього селянина поважай ти радо, –
звикнув ти їсти хліб духмяний,
а жито для хліба сіють селяни.

Ця ось дама –
не наша мама.
Весь день вона без діла
сидить, від пудри біла.
Вона – не трударка.
В цієї дами язик – як молотарка.

А няня працює – водить дітей.
Смикають няню діти – і той, і цей.
Хустка з ситцю на няні синювата.
Няню треба любити й шанувати.