|
Уміли старого
співаки пла́тні
в привабливих фарбах
війну малювать нам.
В похід –
на подвиг,
з оркестром і хором!
Дівчаток приваблює
золото форм.
Крізь усміх
і вуст, і очей глядачів
проходять
гусари
полком вусачів.
В бою погарцюй –
і тобі
за доблесті
дадуть і чини,
й еполети,
і області.
А хочеш –
помри
у битві кривавій, –
тебе
віки
змонументять у славі.
Дехто
й сьогодні
бреше на диво,
мов кінь,
поетичні
гризе вудила́:
«Красиві,
вдягнені красиво,
вони
несли свої тіла...»1
Та невже красиво?
Мерсі вам
за усі оці
красиві їх діла!
Війна і вояччина,
поетами розмальована,
хай буде
поетом
розвінчана і опльована!
Війна –
це трупного смороду
вітер,
війна –
завод,
щоб старців робити.
Могила
безмежної
глибини і ширини,
голод,
бруд,
тиф страшний.
Війна
для багатих –
грошей потоки,
для бідних –
милиць
кастаньєтний цокіт.
Війну –
маніфестом,
наказом
дано:
– Протезом
любіте
коханих жінок!
На всій планеті,
товариші люди,
оголосіте:
війни не буде!
А як стане необхідно
жменьку
правителів клятих
знищити
для миру
у світі всім,
пролетаре –
миру
провидець і глашатай –
не зупиняйся
і перед цим!
|