Даруйте мені, товаришу Костров,
сердечно простіть, що частинку
лише на Париж відпущених строф
на лірику я розтринькаю.
Заходить, скажімо, красуня в зал,
у хутра й намиста оправлена.
Я цю красуню взяв і сказав:
– правильно сказав чи неправильно? –
Я, товаришко, – з Росії,
я в своїй країні славен,
зустрічав дівчат красивих
і струнких у нас я здавен.
Для дівчат поети любі.
Я ж такий – що пошукай!
Заговорюю я зуби –
тільки згоду слухать дай.
Розкидатися не стану
на дрібненькі почуття.
Я ж поранений коханням –
на усе своє життя.
Не весіллям щастя мірять.
Розлюбила – попливла.
Справа тут, сказати щиро,
не в церковних куполах.
Що ж в подробиці вдаваться,
жартувати маю чом?
Таж мені уже не двадцять, –
тридцять... ще й з гачком.
Кохання не в тім, щоб круто кипіть,
не в тім, що гориш на вуголі,
а в тім, що встає за грудьми в цю мить
і над волоссям-джунглями.
Любити – це значить: піднятись хіба
до сонця, і в руки гарячі
сокиру взявши, дрова рубать,
силою буйною граючи.
Любити – це безсонням бути пораненим,
ревнуючи до Коперника,
його, а не мужа Марії Іванівни,
вважати своїм суперником.
Нам любов не рай та кущі,
нам про те гуде любов,
що забилось серце дужче,
як мотор, працює знов.
До Москви далекий шлях.
Добиратись довго ще.
Як би вам би в двох словах
з’ясувать становище?
До небес – в огнях планета...
в синім небі зір – до біса.
Якби я не був поетом,
звіздарем би я зробився.
Підіймає площа шум.
Екіпажів стрічка.
Йду і віршики пишу
в кишенькову книжечку.
Мчать авто по вулиці,
обминають, чемні.
Ясно їм, розумницям:
чоловік в натхненні.
В голові хор дум росте,
повниться по вінця.
У ведмедів навіть теж
виросли б тут крильця.
І от, з якоїсь там їдальні,
звивається слово поета,
летить до зірок недосяжно дальніх,
немов золота комета.
Розпластано хвіст на третину небес,
сліпучим сяйвом огорнений,
щоб двом закоханим з альтанки десь
милуватись небом зоряним.
Щоб кликать людей, вести, підіймать,
які на очі ослабли.
Щоб голови вражі з плечей стинать
могла би хвостата шабля.
У себе вслухаюсь, і серце жде
з юнацьким чудним хвилюванням,
що от у грудях моїх загуде
звичайне, людське кохання.
Ураган, вогонь, вода
чинять грізний наскок.
Хто зуміє раду дать?
Можете? Будь ласка...