Петро Йванович Васюткін
бога поважає строго, –
безліч раз він вправно й хутко
за добу згадає бога.
Хитро взявшися до справ,
де сам чорт зламає ногу,
сім мішків він набрехав,
а перехрестивсь: «їй-богу».
Хабара взяв – лапа в салі.
Маючи вас за осла,
на питання: «Де дістали?»
він одкаже: «бог послав».
Від старців заткнувши вуха, –
хай там дохнуть від нещасть, –
одмахнеться, як від мухи,
зі словами: «бог подасть».
Вам продасть прогниле дрантя,
обікравши вправно трест,
але хрестить – ось погляньте! –
пузо й пику, – «ось вам хрест».
Десь грабують – милі дії!
Він – не сердились нехай би! –
привітає лиходіїв:
«Мир вам, браття, помагайбі!»
З крадієм краде охоче,
а по шкодах
багатьох
стане збоку і шепоче:
«Я не бачив... бачить бог».
Так, обкрадуючи маси
і погладшавши потроху,
промовля солодким басом:
«День прожив і слава богу».
Повернувшись із гостей, –
пив з попом, на бочку схожим,
одшмагає він дітей,
щоб тримать під страхом божим.
Дружині знівечить душу й тіло,
й гугнявить їй перегодя́
тоном єлейним: «Сімейне діло,
бог нам суддя».
У душі – думки ясні.
Пом’янувши бога на ніч,
спати ляже в тишині
християнин Петро Йванич.

Запихаючись свяченою паскою,
божим словом нагулюючи жир,
все ще живуть, як в Христа за пазухою,
всеросійські ханжі!