Я пролетар. Розбазікувати нічого.
Як мати народила, животів.
Аж ось приміщення дає мені робітничий
мій житловий кооператив.
Провітрене, нагріте і ясне.
Вишина – отака! Отака – площа!
Усе гаразд. Та найбільш мене
привабило з усього ось що:
оце біліше за промінь місяцевий,
зручніше, ніж земля обітована,
оце – та самі здогадайтесь про це ви,
це ж бо ванна.
Холодом ранить
вода в крані.
А поруч тече
окріп ключем.
Холодною мий чуба свого,
гарячою пори пар!
На крані одному написано: «Хол»,
на другому крані – «Гар».
Стомлений прийдеш, вішатись хочеться.
Ні борщ не радує, ні чаю булькотання.
А чайкою похлюпаєшся – і мертвий розрегочеться
від цього хлюпливого лоскотання.
Неначе гуляю у соціалізмі в гостях,
од задоволення – аж дух зайшовсь.
Штани на гак, блузу на цвях,
мило в руку і... шубовсть!
Сядеш та й миєшся довго, довго,
досхочу ж сидіти маєш право.
Просто в кімнаті літо і Волга, –
хіба що нема риб та пароплава.
Хоч бруд на тобі десятирічного стажу,
з тебе корою з дерева,
трохи не ликом сходить сажа,
змивається, стерво.
До смаку ж розпаришся, розжаришся до смаку ж, –
тут за ручки берися шпарко,
і крапле прохолодний дощик-душ
з дірчастої залізної хмарки.
Ну, скільки в цім душі є ласки й принади!
Не візьме тебе знесилля нині:
поплеще по вухах, волосся погладить
і тече рівчаком по спині.
Воду стираєш з мокрого тіла
рушником, наче звір, пухнатим.
Щоб сухіше п’ятам – підлогу вкрили,
пробачте на слові, корковим матом.
Себе роздивившись в дзеркало заправлене,
у чисту сорочку вдягайся радо!
Вдягаюсь і думаю: – Дуже правильна
оця, наша радянська влада.
Євген Дроб’язко?