Чув я – вас Молчанов кинув
через те лише, здається,
що в осінню ви годину
в простій ходите жакетці.
На хустинку, в колір синьки,
він погляне й цідить гордо:
– Чом ви носите хустинку?
Та... старі уже й на морду.
Я шаную повногрудих,
ну, а тілом не такі ви...
Іншу ми собі добудем
у жакеточці красивій. –
Напомадившись відразу,
в вірш підливши блекоти,
хоче він марксистську базу
під жакетку підвести.
«За муки літ,
за всі незгоди
вже сумнів серце не гнітить!
Під мирним, тихим небозводом
сміятись хочу
і любить».
Це вам не жарти.
Подумати варто:
йшов горою, йшов я низом,
ладив міст в соціалізм,
не наладив, і пристав
і присів біля моста.
Травка сходить біля мосту,
по мосту ідуть ягнички,
ми бажаєм – дуже просто! –
відпочити біля річки.
Прапор ваш схиліть додолу!
Перед нами тихий світ,
поряд – квіти, а навколо –
мирний-мирний небозвід.
Покинута, не бійтесь словесної зливи
поета, що музу повча нову.
Просто й сміливо
відмовте поету Молчанову:
– Припиніть ваш спів безкрилий!
Не старої я моралі!
Це ви, Молчанов, постаріли,
ви і ваші пасторалі.
Знаю я – жакетки модні
на Петровці пави носять.
Контрабандою сьогодні
з-за кордону шлють їх досить.
Ніж служити в муз гулящих
і на одяг мій коситись,
ви б нам позикою краще
помогли творити ситець.
Чи пустіє череп чаном,
вибив мислі гуркіт лірний?
Де це нині ви, Молчанов,
небозвід узріли мирний?
Вам крізь темні хмарища
на ріку, де квіти,
не доносить згару ще
з-за кордону вітер?
Чи в любовнім шалі, може,
вам не чуть загроз ворожих?
Літературна шатія,
заспокойте ваші нерви,
одійдіть – ви заважаєте
мобілізаціям і маневрам.