На дверях ярлик – «Без докладу не можна».
Під Марксом у крісло вдавлений,
з високим окладом сидить вельможа,
гладкий, високий, відповідальний.
На нім контрабандний дарунок – жилет,
в кишені – ручка на варті,
і з довгим, підробленим стажем білет –
уваги міліції вартий.
Тріщить голова від напруги йому.
На чолі – непролазна дума:
кому йому влаштувать куму,
кому підкинути кума?
Скрізь він дрібноту оту розставив,
є в нього скрізь по шпигуну.
Він знає, кому ніжку підставить,
де заручку мати міцну.
Кожен при ділі:
коханка –
в артілі,
кум –
в Гум,
брат –
в наркомат.
Все ширшає й більшає гурт цих істот,
і в списках, завдовж – на сажень,
не вмістиш всіляких сортів нагород –
спецставок, таньтьєм, навантажень.
Він фахівець, але особливого роду:
він в слові містику стер.
Зрозумів він буквально «братство народів»
як щастя братів, тіток і сестер.
Він думає: як скоротить йому штати?
В Кет очі, як вишні...
А може, те місце лишити для Нати?
У Нати форми повніші.
А там у приймальній – гук між людьми,
повітря від диму спирається.
– Не можу! – відповідальний здвигає плечми.
– Нормально... Діла розбираються!
Зайдіть через день, через два зайдіть... –
Та днів не діждатись жаданих.
Зігнувшись, прохач даремно стоїть.
– Не можна... немає дарих! –
Поки збагне! Обшарка паркет,
порившись у своїх чемоданах,
прохач той кладе на суконце пакет
з папірцями новеньких даних.
Одкланявсь. Хабарник пакет схопив,
пашать йому щічок вінчики;
від любострастя аж слюну пустив, –
мерзотник рахує червінчики.
А той, що дав, так сердито кричить,
що й не спинить чиновник жоден:
– Подать резолюцію! – і от за мить
через аркуш увесь: «Я згоден».
Відповідальний мчить десь в під’їзд.
Машину лишає по праву.
Відповідальний вечерю з коханкою їсть,
відповідальний хлище «Абрау».
Коханку він пестить – хі-хі, хи-хи...
– Це подарунок вам, Сонечко.
Це от, Сонечко, вам на духи.
А це от вам на кальсончики... –
Цей, щоб на крадіжки змогу дістати,
виставить сяйво жовтневе ширмою.
До нас він прийшов, щоб радянські статки
циндрити в кишлі трактирному.
Я білому руку, можливо, дам,
не погидую, можливо,
всміхнусь і скажу: – А здорово вам
ми надавали в загривок! –
Хто хліб украв – прощу й тому.
Можна простити і вбивці.
Можливо, чад божевільний йому
у хворій душі клубився.
Якщо ж той, що краде тайком
на шинок, на свою кохану,
торкнеться моєї руки, – наждаком
одітру я з рук шкіру погану.
Білим збить роги наш устрій зміг;
кульгаєм тим часом на одну із ніг, –
для нас, напівситих, на подвиг зугарних,
страшніший за всіх ворогів навісних
хабарник.
Лозунг партії перед нами став.
Він нам не дешево дався!
Геть всіх, що присмоктались до наших лав,
і тих, хто до грошей присмоктався!
Нам гігантські будови потрібні так.
Дармоїди ж обсіли каси.
Гарячим залізом знищить чиряк
партія і робітничі маси.