Багнетами двох століть стик
закріпляє робітнича рать.
Та дехто багнета вживати звик,
щоб ним в зубах колупать.
Все дуже добре: поети є,
критика пишеться критиком.
Є в поета – коритце своє,
у критика – своє коритико.
Та є, що нічого не вміють робить,
хіба що без клякс писати,
а лізуть у книгу хвалить і громить
з критичного нарису – гармати.
А щоб наукове було лице
у цього верзіння препоганого, –
завжди на столі про випадок цей
нерозрізаний том Плеханова.
Визубрить фразу (та й те без пуття!),
словечок собі навиловлює.
Буття – а в цього – їжа й пиття
свідомість обумовлює.
На літеру «ел» перегортаючи авторів,
Лермонтова признавши в портреті,
критик з’ясовує, що він їв
на перше, і що – на третє.
– Шампанське пив? Випивав, припустим.
Це вплив буржуазний – факт!
А його любов до маринованої капусти
доводить поміщицький смак.
В Лермонтові, наприклад, щоб далеко не йти,
змісту не більше, ніж огірків в акації.
Цілі хори небесних світил,
і ні слова про електрифікацію.
Але, обчистивши ядро від фразерства лузги,
боби – від лушпиння ліризму,
визнаю, що Лермонтов нам дорогий,
як перший обвинувач лібералізму.
Масам ясно, хоч як хитрй,
наче мілюкових юрма,
світила у Лєрмонтова ходять без вітрил,
а деякі – то й без керма.
Хіба ж так опрацьовувать найважливішу з тем?
Індивідуалізмом напихати?
Демони в пекло, а духи – в едем?
Де ж тут змичка, дозвольте спитати?
Досить з нас цих от божественних легенд!
Кожним рядком немаскованим
Лермонтов доводить, що він – інтелігент,
до того ж декласований!
Інша річ наш Степан,
– забувся, на жаль, як далі його величати, –
у нього у віршах Комінтерн виступа!..
Справжня творчість – нема що казати!
Стьопа – цеглина якоїсь споруди,
в ногу іде він з сучасним життям.
Стьопа свідомості тьмарить не буде
алітерацій і рим непотрібним сміттям.
Масовим інстинктом Стьопа зміг
замінити незнання і крапок, і ком,
тому що наймичка – матінка їх,
а батько є зразу селянином і робітником.
В результаті, річ, ясніша від помідора,
обволікається туманом сизим,
і цієї нехитрої нісенітниці гори
дехто називає марксизмом!
В журналі повішеного хто ж про зашморг казатиме?
Не змінити шаблону приналежного.
«Він де про Вєшнєва», – Лежнєв моргатиме.
Вєшнев – «це він про Лежнєва».