|
От візьміть –
бешкетній ночі загадайте
не пускати
з пащі
стільки зірок-жал!
Я лежу
в наметі
кемпа «Ніт гедайге».
Не про мене все це.
Ні до чого...
й жаль...
Звиють
і завмруть сирени над Гудзоном,
мов вагаються:
чи вити чи не вить?
Краще б їм не вити.
Пасажирам сонним
треба прокидатись,
думати,
любить...
Вічність у польоті
проти морди
блисне –
безкінцягодинний тягне хвіст повз нас.
Всім би стало вдосталь
одягу й білизни,
коли б не години –
ткав
полотна
час.
Загнуздати
час нам
привідним би пасом,
спустять
з холостого –
хай працює й пре!
Щоби
не годинники вказували час нам,
а щоб рухав
час
годинники вперед.
Ну, американець...
теж...
чого він пнеться?
Тиче в ніс Нью-Йорком.
Бачили його.
Сотня повершечків
аж у небо преться.
Поверхи й покрівлі.
От тобі й всього.
Ми он
понад прірву
аж до комунізму
протягли моста
в сто років
довжини.
Що ж,
з мостища з цього
поглядаєм згорда вниз ми?
Гнем угору кирпу?
запишались?
Ні.
Нічиїх голів
мостами
ми не сушим.
Що таке є міст?
Пристосування для простуд.
Без будинків
теж
вам не прожити дуже
на самім
лише
піднесенім мосту.
І таке ж безладдя
в соціальнім світі:
три долари в день –
на все
твоє буття.
А у Форда скільки?
Нічого таїти!
Ну, скажіть же, Кулідж, –
це хіба життя?
Скільки то
людина
(навіть Форд)
посяде?
Форд
в мільйонах фордів,
сам же Форд –
в аршин.
Містер Форд,
для вашого,
для висохлого зада
чи замало
двох
найбільших із машин?
Решту –
в МКГ2.
Почепим ваш портретик.
Монумент
і той би
виліпили з вас.
Діти,
стрівши вас,
скидатимуть кашкети.
Містер Форд –
віддайте!
Дасть він...
Чорта з два!
За наметом
світ
лежить, понурий і нерадий.
Враз
ракета сну
в цю тугу задзвеніла:
«У бій за владу Рад
рушаймо сміло...»
Ну і сон присниться ж!
Тільки-но вгадайте,
чи це сон чи ні?
Лункий занадто сон.
Це ж бо
комсомольці
кемпа «Ніт гедайге»
співом
змушують
текти в Москву Гудзон.
|