Ледве нога ступила в Кавказ,
згадав я, що я – грузин.
Ельбрус, Казбек, та іще – як вас?!
На гору гори вези!
Уже й сорочки я з себе стяг.
Бродяга, – лише архалук.
Вже підо мною такий Карабах¹,
Що «Ройльсу»² – і то б в похвалу.
Було: з ордою, носатий, рудий,
старіший од усяких старизн,
віків дев’ятнадцять тому – сюди,
в оцей ось Дар’ял я вліз.
Лезгінщик, гітарист по душі,
у віковому поту,
я землю пройшов у трудах муші³
звідсіль аж по самий Батум.
Про ці діла померли й згадки.
Історія – в брехні сповита,
белькоче, що були, мовляв, царьки та князьки:
Іраклії, Ніни, Давиди.
Стіна – і то знайома достоту.
Знайома і вежа оця вся, –
згадав я: тут я Руставелі Шо́тою
до цариці Тамари залицявся.
А потім котився по скелях-иожах,
щоб Терека піною вкриться.
Та це дрібниця! Любовний жарт!
Ще й краще пустувала цариця.
А далі я бачив – по скелях стрімких,
де стежка обкрутила стромовисько,
на саклі із громом зсувались полки
золотопогонників російських.
Ліниво йдучи від життя увись,
гітарою виструнивсь весь –
«Мхолот шен ертс рац, ром чемтвіс
Моуція маглідган гмертс...»⁴
І ранок свободи відлуння несе,
встає, ще віддалений поки.
І от я жбурляю, я, месник Арсен,
бомби 5-го року.
Гуляли в пажах князівські синки,
а я щоденно і заново
пригадую знову всі синяки
од нагаїв усіх Аліханових.
І далі історії чорна пора.
Я бачу правителів зграю.
Людці, каламутніші, ніж Кура,
французам до ручки припадають.
Двадцять, а може, більше віків
жив у путах, як у недузі, я,
щоб тільки під прапором більшовиків
піднеслася звільнена Грузія.
Так, я грузин, та не давньої нації,
засадженої в ущелин ряд.
Я – рівний товариш в одній Федерації
майбутнього світу Рад.
Іще затьмарюють день, як давно,
криваві старі примари.
Ми шумуєм, ми ще не вино,
бо ж ми іще тільки мадчарі⁵.
Я знаю: дурниці – едеми і рай!
Коли ж про таке співали,
то, мабуть, Грузію, радісний край,
поети собі уявляли.
Я жду, щоб аеро в гори знялись.
Мов жінку, голублю я пристрасно
надію, що в хвіст – зі словом «Тифліс»
фабричне клеймо ми втиснемо.
Грузин я, але не в кінто-пустуна,
гуляку, я вдався наосліп.
Я жду, щоб гудки заревли, як зурна,
де йшли лиш кінто та ослик.
Шаную поетів грузинських дар,
та ближчі пісень всіх щирих,
любіші мені від зурн і гітар
лебідок та кранів шаїрі⁶.
Будуй, в сназі трудовій рости, –
для будови не жаль руйнування!
Якщо й Казбек заважає, – знести!
Все одно не видно в тумані.

¹ Карабах – порода кавказьких гірських коней.
² Рольс-Ройс – марка автомобілів.
³ Муша (груз.) – носильник вантажів.
⁴ «Тобі одній все, що дано мені богом», – з грузинської народної пісні.
⁵ Мадчарі (груз.). – молоде вино, яке ще не перебродило.
⁶ Шаїрі (груз.) – пісня.