|
рядками прицвяхована, стій, негожа! Слухай це вовче виття, мало чим на поему схоже! Виклич сюди найпузатішого, від усіх лисішого! Скоріш його! Пхну у звіт Помголу1 Дивись! Вглянься за цифру голу... Вітер рвонувся, Рвонувся – і тихо... Замів у снігів глибину тисячо – мільйонно-стріху волзьких осель труну. Комини – похоронні свічі. Навіть круки геть злітають звідти в небосхил, чуючи, що лине тяжкий до розпуки дух підсмажуваних тіл. Матір? Дочку? Батька? Хлопчика? Кого? Кого в людожерстві окріп чека? Помогти не можна! Заметені снігами. Помогти не можна! Холод. Мла. Помогти не можна! Під ногами навіть глину зжерто, все до тла. Ні, не поможуть! Треба здаваться. В 10 губерній могилу виміряйте! Двадцять мільйонів! Двадцять! Лягайте! Вимрете!.. Тільки одна, плачем притишеним, віхоли прокляттями вкриваючи поля, рік, доріг волосся засніжене вітром рве і ридає земля. Хліба! Хлібчика! Хлібця! Та знайоме із смерті пащею, тягнучи ледве життя своє, місто селам рукою трудящою жменю крихт подає. «Хліба! Хлібчика! Хлібця!» Радіо реве за всі кордони. І з газет замість відповіді сипляться лиш одні дурниці-пустодзвони. «Лондон. Бенкет. Сидить король з королевою у парі. П’яних – не вмістить в роззолоченій кошарі». Будьте прокляті! Хай по вашу голову вінчану із колоній прийдуть дикуни, що їдять чоловічину! Хай обійме королівство бунтів заграва! Хай столиці ваші " будуть спалені впрах! Хай із спадкоємців і спадкоємниць вариво вариться в коронах-казанах! «Париж. З’їхались парламентарії. Про голод доповідь. Фрітіоф Нансен. В усмішці слухали. Ніби соловейкові арії. Ніби тенора слухали в моднім романсі». Будьте прокляті! Хай довіку вам мови не почуть своєї! Пролетаре французький! Звий петлю і позатягуй нею товщу огидних ший! «Вашінгтон. Фермери, напоєні, вгодовані так, що аж домкратами підіймають пуза, що незбуту пшеницю топлять в моря повені, – розжарюють паровози зерном кукурудзи». Будьте прокляті! Хай ваші вулиці будуть бунтом загнічені. Місце вибравши там, де роздольно, хай по Америці. – Південній, Північній – ваших черев женуть м’ячище футбольний! «Берлін. Оживає еміграція. Бандам радісно це: за голодних би взяться їм. По Берліну, покручуючи вусики, ходять, пишаються: – Патріот! Руський!» – Будьте прокляті! «Геть» їм назавше! Всім з’огидивши юдиним видом, за злото французьке душу і розум продавши, блукайте чужинами вічним жидом! Ліси російські, зберіться всі! Виберіть по найбільшій соснині, щоб образ їхній вічно висів, аж попід небом гойдався, синій. «Москва. Скарга збиральниці: в «Ампірах»2 скаляться, або ткнуть якраз папірці грошеві, що з ужитку вийшли ще в дореволюційний час». Будьте прокляті! Хай буде так, щоб у шлунку почав горіти кожен з’їдений вами шматок! Щоб ножицями обернувся біфштекс соковитий, розпорюючи стінки кишок. Згине. Згине 20 мільйонів чоловік! Іменем всіх потерпілих тут – прокляття тим віднині, прокляття тим навік, хто од Волги одвертає морд товстоту. Слово це не до товстого пуза, слово це не до царського трону, – душ таких не вражають словесні прокльони, багнет революції вражає їх. Вам, незліченній армії частинок повсталих, порох світу, чий порив, сила, кинута по всіх підвалах, згодом знищить світ незмірних багатіїв! Вам! Вам! Вам! Слів оцих мідь! Цифрами верстовими, страшними, як оці слова, Волгу в рахунок буржуазії впишіть! Буде день! Пожар всесвітній, нищівний і владний. Змітаючи багатіїв палати, будьте також до кінця нещадні в годину відплати!
1 Помгол – створена ВЦВКу 1920 р. комісія допомоги областям Росії, що голодували.
2 «Ампір» – ресторан в Москві.
|