|
Багряний та білий відкинуто-зниклий, в зелений зі жмені летіли дукати, а в чорні долоні збіговиська вікон розкладено жовті палаючі карти. Бульварам і площі було, як крізь лінзи, на хатах синіючі бачити тоги. І тим, які бігли, мов жовті порізи, вогні обручили браслетами ноги. Юрба – густошерста поспішлива кішка – пливла серпантином крізь двері комори; кожен бажав протягнути хоч трішки грудомаху зі сміху, відлитого в горлі. І я відчув плаття покличливі лапи, Їм посмішку в очі протиснув; для страху вдаряючи в жерсть, реготали арапи; над лобом розквітчані крила птаха.
|