|
Слава вам, готові обідати мільйони! Тисячам, що вже попоїли, слава! Ви ж біфштекси вигадали, каші, бульйони й інші блюдища смачної страви. Хай би ударами ядер тисячі Реймсі в розбить довелось би – як і досі будуть ніжки у пулярд, як і досі дихатиме ростбіф! Шлунок в панамі! Сопи і мовчи, ти не помреш для нової ери! Не може шлунок хворіти нічим крім апендициту і холери! Хай салом очиці твої запливуть, – даремно тобі їх твій батько постачив; на кйшку сліпу хоч окуляри вдягнуть, та кишка все рівно нічого не бачить. Ти гарний і так! Викликаєш сміх! Тобі головне – була б рота ознака, щоб зразу в рот поміститись міг цілий фарширований гарбузяка. Лежи, створіння бездумне, сите, з шматком пирога, бридке! На твоїм животі твої любі діти гратимуть у крокет. Спи, не хвилюючись виглядом крові і тим, що в пожежу світ оперізаний, – на молоко ще багаті корови, і безліч биків іще не зарізані. А зріжеться остання шия бичача, зело останнє впаде завмерле, ти, свого шлунку прихильник гарячий, із зір сфабрикуєш консерви. Коли ж помреш від котлет і бульйонів, напишем на пам’ятнику, не журися: «З стількох-то, з стількох-то котлет мільйонів – твоїх чотириста тисяч».
|