|
Народонаселення всієї імперії – люди, птахи, стоноги, наїживши щетину, виперши пера, з великим зацікавленням дивляться на нього. Цікавиться й сонце і квітень чудовий ще, навіть сажотруса вразило страшенно незвичайне, дивовижне видовище – фігура знаменитого вченого. Дивляться: і жодної людської якості. Не людина, а двоноге безсилля з головою, одкусаною начисто трактатом «Про бородавки в Бразілії». Очима він букву наскрізь вгризав, – ах, як букви жалко! Так, мабуть, жував вимираючий іхтіозавр в щелепах своїх випадкову фіалку. Скривився хребет, мов голоблею вдарений, але для вченого все в порядку. Він знає добре написане в Дарвіна, що ми – тільки мавп нащадки. Проточиться сонце в щілину невеличку, немов малесенька гнійна ранка, і заховається на забруднену поличку, де нагромаджені на банці банка. Серце дівчини, виварене в йоді. Позаминулого літа скам’янілі прикмети. І ще на шпильці щось дивне в природі, – наче засушений хвіст комети. Сидить ночами. Сонце блискуче людські неподобства осяє в екстазі, і внизу, тротуарами, першокласники-учні ходять заклопотано до гімназій. Проходять клаповухі, а йому не нудно, що росте людина в дурості й покорі; зате він може кожної секунди добувати квадратний корінь.
|