|
В Червоному морі пливуть каторжани, трудом вигрібають галеру; риком укривши кандальне іржання, горлають про рідне Перу. Про райське Перу кричать перуанці, де птиці, танці, баби, і де над квітами померанців були до небес баобаби. Банан, ананаси! Радощів квітки! Вином поналивані глеки... Та судді, – не знати, чого і звідки, – наперли у Перу далеке! І птиць, і танці, і їх перуанок кругом обіклали статтями. Очиці в судді – пара бляшанок мигочуть з помийної ями. Павич потрапив оранжово-синій на очі суворі, як піст, – потрапив і вилиняв зразу павиний пишночудесний хвіст! А біля Перу літали маленькі колібрі, на зріст – комашини. Суддя зловив, і спритно й швиденько виголив пір’я пташине. Вулканів немає в долині нині, бо, справи цієї знавці, судді писали на кожній долині: «Долина для некурців». За вірш мій у Перу будеш битий, зазнаєш покари страшної. Суддя сказав: «Ті, що можна купити, також спиртні напої». Екватор дрижить від кайданних дзвонів. А в Перу безптиччя, безлюддя... Живуть там, сховавшись під склепи законів, Тільки понурі судді. А знаєте, шкода таки перуанців! Даремно дали їм галеру. Суддя заважає і птиці, і танцю, й мені, і вам, і Перу.
|