|
Скрипка знесиліла, благаючи, і раптом розревлася так по-дитячому, аж барабан не витримав: «Гаразд, гаразд, гаразд!» А сам стомивсь, не дослухав скрипчиної мови – і по Кузнецькому1 гарячому майнув враз. Оркестр дивився безтурботно, як виплакувалась скрипка без слів, без такту, і тільки дурна тарілка нудотно вибрязкувала: «Що це?» «Як то?» А коли гелікон пітний, мідноротий, крикнув: «Дурко, плаксо, витри!» – Я встав, хитаючись, поліз через ноти, через зігнуті жахом пюпітри, чомусь вигукнув: «Боже!» Кинувся на дерев’яну шию. «Знаєте що, скрипко? Ми надзвичайно схожі: Я теж кричу, як тільки можу, а довести нічого не вмію!» Музиканти сміються: «Швидко в дерев’яну наречену закохавсь до нестями! Голова!» А мені – плювать! Я – добрий. «Знаєте що, скрипко? давайте будемо жить разом з вами! Га?»
1 Кузнецький міст – вулиця в Москві.
|