Гей публіко, захопися й горлай, –
захват бо твій на факти опертий, –
слава соціялістові його величности короля
Альберта!
Дивіться ж! Якого чорта лисого!
Який прекрасний відкривається краєвид нам!
Чи бачите, чи бачите його, найсвітлішого?
Бачите? Не видно! Невже не видно!?
Це тому, що Вандервельде для зору важкий,
опечені очі ллються слізьми.
Такий жовтий Вандервельде, такий,
аж просто очі сліпить його жовтизна.
Замість волосся жовтісінькі пушинки,
жовтісінькі черевички, жовтісінькі штаненята,
жовтісіньке тільце під жовтісінькою шкуринкою,
в кишеньках жовті антантині грошенята.
Жовтісінький розумочок у жовтісінькій голові,
жовтісінькі почуття серчисько розсяяли.
Лише вушка рожевіють від подорожі до Москви,
та пальчика замазано – підписувався в Версалі.
Як подивитися на нього, на його діла й слова, –
я, звичайно, не язика дотепом гострю,
а серйозно – хочеться – з Вандервельде зробити самовар
або дюжинку новеньких жовтомідних каструль.
Зробити 6 – і на полиці антантиних кухонь,
щоб вічно дививсь на льокаїв Пузан,
Щоб навіть, коли він спуститься духу,
з Вандервельде користь була хазяям.
А поки не поклав він за Антанту життя своє,
поки на самовар не перетворився Емілій, –
Вандервельде живий, Вандервельде живе
у найвласнішому парку, в найвчаснішій віллі.
Вандервельдове життя обдивляємось зблизу ми
і дивуємось: на чорта йому соціялізм?
Розважається ананасом та рябчиками – дичиною, –
як і перший-ліпший буржуй годований.
Чого йому бракує – молока пташиного?!
Та хіба що зад по-камергерському не розгаптований!
За психологію тепер віршем візьмись –
виглядові цілком відповідає зміст.
У душі Вандервельдовій розпал якостей,
але, щоб довго не розбалакуватись,
відзначу лише: що сили
Еміль жалісливий.
Зачує, що десь то когось судять,
крізь сніг, за милі, –
вогнем юридичним випікши груди,
летить захищати лицар Емілій.
Особливо, коли рожевожовта маліч
любенько, без вередів
засядуть у свому «другенькому Інтернаціоналі», –
отоді особливо прекрасний Вандервельде.
Очевидці запевняють, і треба їм вірить:
у Вандервельде язик такий довгелючий,
що його розкручують, як рулетку землеміри,
верстами на праці розкручують.
Висолопить – і 24 години
чеше без спину.
Двічі обкрутить язиком місця,
де комісія ця.
В міру того, як думки ростуть,
язик розкручує за верстою версту.
За сто верстов розтягнеться, доповзе до Парижу,
іншого лизне, того полиже,
А добравшися до Росії, трутизною,
отруївши слину, бризкає.
Ввесь світ обійде Слова – бродяги,
кожен цвях обшукають, кожен брус,
і знову почина язика втягувати
угодовський Златовуст.
Оркестри, гриміть туш!
Публіко, шаліючи, «ура» горлай
Отакий Вандервельде, соціяліст-душка,
соціяліст Його вєличности короля

Примітка.

Скажуть: нащо витрачати сатиричні сили?!
Викривання Вандервельде застаріли, посивіли.
Що Вандервельде лагідненька овечка –
Це так, але за Вандервельдом стоять
тисячі наших доморобних Вандервельдчиків
та Вандервельдят.
Євген Дроб’язко1933