Безліччю справ, в метушні цілоденній
день одійшов, поступово стемнів.
Двоє в кімнаті – я і Ленін –
фотокарткою на білій стіні.
Рот відкритий в натхненній промові,
вусів щетинка задерлась увись,
у зморшках лоба лягла чудова,
в величезному лобі величезна мисль.
Мабуть, під ним проходять тисячі...
Ліс прапорів... рук трава...
Я встав зі стільця, радістю висвічений, –
хочеться йти, привітати, рапортувать!
«Товаришу Ленін, рапортую певно,
не по службі, а те, що душа береже.
Товаришу Ленін, робота пекельна
буде зроблена і робиться вже.
Освічуєм темінь, латаєм лати,
зростає добуток вугілля й руди.
А поряд з цим, звісно, дуже багато
всякої погані і єрунди.
Втомишся одбиватися і боротись,
чимало без вас одбились од рук.
Дуже багато різної сволоти
ходить по нашій землі і навкруг.
Немає їм ні числа, ні назви –
тягнеться типів ціла банда, –
куркулі, бюрократи, пролази,
підлизи, п’яниці, сектанти, –
ходять, гордо випнувши груди,
в ручках самописних, в значках нагрудних.
Ми їх всіх, звичайно, скрутим,
але всіх скрутити страшенно трудно.
Товаришу Ленін, в заводі димнім,
на полі, – в жнива чи морозяним днем, –
вашим, товаришу, серцем і іменем
мислимо, дихаєм, боремось і живем!»
Безліччю справ, в метушні цілоденній,
день одійшов, поступово стемнів.
Двоє в кімнаті: я і Ленін –
фотокарткою на білій стіні.