Ці – з безформних, мовчазних,
наче ті драглі на блюді;
та чимало хто із них
в наші дні виходить в люди.
Схудле тіло, мозок вчах –
Петро Йванович Болдашкін.
Гордо він вперед простяг
всю в обурливих прищах
не голівку – набалдашник.
Лізе фрукт оцей вперед
в ласці ніжного начальства.
Де причини? В чім секрет?
Я замислююся часто.
Все у нього йде на лад;
плямувать його не хочу.
Скарб його, його талант, –
ніжні способи поводжень.
Лиже ногу, лиже руку,
в пояс лиже й нижче трішки,
як щенятко лиже суку
чи котятко лиже кішку.
А язик на метрів тридцять
доганя начальство миле,
мильний весь, – бери голиться
і без помазка, й без мила.
Все похвалить, впавши в раж,
що фантазія дозволить, –
ваш катар, і чин, і стаж,
вашу доблесть і мозолі.
І йому – за чином чин,
в побуті на нього лінія:
вислужив нарешті він –
трохи не – стерно правління.
На стерні – рука нова, –
всіх рівняє він на себе,
слинить всім він: шанувать,
шанувать начальство треба!
Ми сердито тільки ахаєм,
як росте з цієї братії
архі-розієрархія
для знущання з демократії.
Взять би швабру й верхом, низом
всіх змести хто піддались,
всіх, хто потура підлизам,
і старанних всіх підлиз.
Євген Дроб’язко?