Ці –
з безформних, мовчазних,
наче
ті драглі на блюді;
та чимало хто
із них
в наші
дні
виходить в люди.
Схудле тіло,
мозок вчах –
Петро Йванович Болдашкін.
Гордо він
вперед
простяг
всю в обурливих прищах
не голівку –
набалдашник.
Лізе
фрукт оцей
вперед
в ласці
ніжного начальства.
Де причини?
В чім секрет?
Я
замислююся часто.
Все
у нього
йде на лад;
плямувать його
не хочу.
Скарб його,
його талант, –
ніжні
способи
поводжень.
Лиже ногу,
лиже руку,
в пояс лиже
й нижче трішки,
як щенятко
лиже
суку
чи котятко
лиже кішку.
А язик
на метрів тридцять
доганя
начальство
миле,
мильний весь,
– бери голиться
і без помазка,
й без мила.
Все похвалить,
впавши
в раж,
що
фантазія дозволить, –
ваш катар,
і чин,
і стаж,
вашу доблесть
і мозолі.
І йому –
за чином
чин,
в побуті
на нього
лінія:
вислужив
нарешті
він –
трохи не –
стерно правління.
На стерні –
рука
нова, –
всіх
рівняє він
на себе,
слинить всім він:
шанувать,
шанувать
начальство
треба!
Ми
сердито
тільки ахаєм,
як росте
з цієї братії
архі-розієрархія
для знущання
з демократії.
Взять би швабру
й верхом,
низом
всіх
змести
хто піддались,
всіх,
хто потура підлизам,
і старанних
всіх
підлиз.
|