Аудиторія сипле питання колючі,
спантеличить хоче записковим хором:
«Товаришу Маяковський, прочитайте найлуччий
з ваших творів».
Справа ця зовсім не проста́.
Думаю, перебираючи сотні тем:
може б, оце їм прочитать,
може, їм прочитати те?
Коли я до столу над віршем приник
і зал завмер в тишині,
секретар газети «Північний робітник»
тихо промовив мені...
І гаркнув я, збившись з поетичного тону,
голосніш від єрихонських хайл:
«Товариші! Робітниками і військом Кантона
взято Шанхай!»
Неначе бурю в ряди ввели,
овації сила росла й росла.
П’ять, десять, п’ятнадцять хвилин
сипав оплески Ярославль.
Здавалось, буря версти крила,
у відповідь на всі чемберленячі ноти
летіла в Китай, – і сталеві рила
відвертали від Шанхая дредноути.
Не згадаю порівняння ніякого –
ліпшу з ліпших поетичних слав
не прирівняю до звичайного газетного факту,
коли йому так аплодує Ярославль.
Чи є почуття більш могутні і сильні
за солідарність робітничого стану?
Вітай же, ярославцю, маслороб і текстильник,
китайських кулі, і рідних і незнаних!