Пір’я-хмарки, захід весь розканарейте!
Ніч південна, поборися з днем!
Пара пароплавів розмовля на рейді:
То один моргне, то другий підморгне.
Що сигналять?.. На чоло задума наплива
Он зелений... Згас!.. І вже червоний...
Може, це любовних скарг слова,
Може, ревнощі це невгомонні.
Може, мовить до «Червоної Абхазії»:
– Чуєш?.. Я – «Радянський Дагестан».
Я стомивсь... один по морю лазив я...
Скрізь – один... Прийди і поряд стань. –
А у відповідь лукавниця вона:
– Якось сам зігрієшся у рейсі.
Я тепер від щогл і аж до дна
Закохалась в «Комінтерн», у крейсер. –
– Ех, баби!.. Усі ви – трясогузки і каналії...
Що їй крейсер-здоровило!.. Не збагну... –
Ще поскиглив, потім засигналив:
– Хто там є?.. Підкиньте тютюну!..
Сумно тут, незатишно і мокро.
Тут з нудьги й броня відсиріє внизу... –
Світ дріма, на Чорноморський округ
Обронивши морем синь-сльозу.