|
Якщо пильність твоя
зім’ялась,
запал випили
неп і торг,
якщо ти
забув про зненависть, –
приїжджай
сюди,
в Нью-Йорк.
Щоб, у милях вулиць обплутаний,
в біль колючок
ліхтарних йоржів,
ти б зо мною
пройшов
ліліпутом
край підніжжя
їх етажів.
Бачиш –
он
у смітнищах гребуться –
на недоїдках
з дітьми панькаються,
щоб в авто,
обганяючи «буси»1,
до палаців
неслись брильянтниці.
До віконець цих
придивіться –
тут
їм шиють убрання пишно́тні.
Глушить
лиш елевейтерів криця
хрип
і кашель
кравців сухотних.
А хазяїн –
драглі многопуді,
пика
спухла на сміх чиряку, –
робітниці
– мацає груди:
«Як вподобаю,
візьму за дочку.
Двісті дам
(якщо ста замало),
знищу
смуток
на вічний строк!
Дам
життя тобі –
Куні-Айланд2,
луна-парк
на мільярд свічок».
Поведе, –
а взавтра,
мов звірі,
вовча банда
старих плетух
проститутку –
в смолу та в пір’я,
і знову –
в смолу та в пух.
А хазяїн
в готелі Плаза
через чарку
і з богом зблизивсь, –
зводить очі,
слинячи фразу:
«Сенк’ю3
за гарненький бізнес!»
Не турбуйтеся
поки що
нині
за свою мораль,
за дочок-щасливиць.
Барабани
«армій спасіння»
вашу
в світ
сурмлять чеснотливість.
Бог –
на вас
ніяк не розгрізниться:
з вас
і мамі їх –
на пальто,
і самому
збере на ризницю
божий ме́наджер4,
піп Платон.
Клоб5 поліцій
на вас не звалиться.
Щоб надимався ти,
мов павич,
дивиться крізь пещені пальці
на тебе
демократ Кулідж.
І, мацаючи
по небозводу,
вартою доларів,
святенності
й сала,
тиче
руку
ваша свобода
над тюрмою
Еліс-Айланд.
|
