Асфальт – як скло. Іду й дзвеню.
Ніде ні травинки не стріти.
На північ із півдня ідуть авеню,
на захід зі сходу – стріти.

А поміж – (куди їх завіз будівник!) –
звелися угору й вшир
будинки страшенної довжини
до місяця і до зір.

Янкі лінується пішки ходить, –
всюди ліфти зросли.
Людський приплив в 7 годин,
в 17 годин – відплив.

Скрегоче механіка всюди там,
а люди німі у дзвоні.
І лиш припиняють жувать чуїнгвам¹,
щоб кинути: «Мек мо́ней?»²

Дитині мати груди дала –
швидше смокчи, бо спізнишся!
І смокче груди воно, як долар,
як в справжнім серйознім бізнесі.

Праця кінчилась. Тіла людей
пливуть в електричні рейди.
Хочеш під землею – бери собвей³,
на небо – бери елевейтер⁴.

Вагони ідуть, і димам під зріст,
і в п’ятах будинків труться,
і винесуть хвіст на Бруклінський міст,
і лізуть в нору під Гудзон.

Ти очманів, ти засліп сливе,
та звуків пливе потоп.
По тімені стукає: «Кофе Максве́л
гуд ту ді ласт дроп»⁵.

А потім як вдарить вогнів маяк!
Ну, й ніч-бо, скажу вам, тамечки!
Праворуч поглянеш – мамо моя!
Ліворуч – матінко-мамочко!

Послухати б вам, як місто реве!
Я сам в нім кінця не знайду.
Це вам Нью-Йорк. Це вам Бродвей.
Гау ду ю ду!

Та кашкета не скину тут я,
хоч захоплений Нью-Йорком городом.
В нас, радянських, гордливість своя:
на буржуїв ми дивимось згорда.

¹ Чуїнгвам – гумка для жування.
² «Мек моней?» – «Робиш гроші?» – замість вітання.
³ Собвей – підземна міська залізниця.
⁴ Елевейтер – надземна залізниця.
⁵ «Кофе Максве́л гуд ту ді ласт дроп» – реклама:
«Кофе Максвела добре до останньої краплини».