Якщо не Толстим, так товстим я стану, –
Їм, пишу, од спеки балда.
Хто не філософствував над океаном?
Вода.

Океан учора кипів гаряче,
сьогодні ніжніш від голубки на яйцях.
Яка різниця? Усе тече...
Все зміняється.

Єсть у води своя пора:
години спаду, години припливу.
А в Стеклова¹ вода не збувала з пера.
Несправедливо.

Рибонька дохла пливе одна.
Висять плавнички, мов підрізані крильця.
Пливе тижнями, й нема їй – ні дна,
ні покри́вця.

Назустріч пароплав – тюлень, та й годі! –
його із Мексіки гойдає вода.
А ми до Мексіки. Такий розподіл
труда.

Це кит – запевняють. Може, і так.
Він – як риб’ячий Бєдний. На тушу дивлюсь.
Тільки в Дем’яна вуса назовні, а в кита
всередині вус.

Роки – чайки. Злетять в небеса –
і в воду – по рибку, по черепашки.
Зникли чайки. Правду сказать,
де пташки?

Я родився, ріс, годували із соски, –
жив, робив до сивої голови...
Ось і життя мине, як минули Азорські
острови.

¹ Ю. Стеклов – тодішній редактор газети «Известия».