Цим шляхом в шовках золочених візків
незліченні Людовікй
спішили в палац, трусячи громіздкі
тілес десятипудовики.
І стегон своїх одмахав шатуни
по нім, без корони й карет,
як біг із Парижа, згубивши штани,
під грім марсельєзи Кадет1.
Тепер цим шляхом веселий Париж
ганяє, автами сія...
Кокотки, рантьє, полічивши бариш,
американці і я.
Версаль. Перша фраза:
«Добре жили зарази!»
Палаци на тисячі зал і кімнат,
столів і ліжок ряди.
Другі такі побудуєш навряд,
хоч ціле життя – кради!
А за палацом на різні боки,
щоб життю раділа душа б,
ставки, фонтани, і знову ставки,
з фонтаном із мідних жаб.
І скрізь, в заохоту жантильних манер,
обабіч стежок статуї –
самі Аполлони, а всяких Венер
безруких – без ліку в саду їх.
А далі – житла для їх Помпадурш –
Великий Тріанон та Мали́й.
Отут Помпадуршу водили під душ,
а тут спочивальні були.
Дивлюсь на пишноту – яка ж не нова!
аж дух спирається з вишуканої!
Неначе влип в акварель Бенуа2
до якихось ахматовських віршиків.
Я все обдививсь, обійшов навколо.
Мені над усі ці предмети
найбільш до вподоби припала розколина
на столику Антуанетти3.
У нього штика революції клин
встромили, коли санкюлоти
під сміх і співи звідціль потягли
королевку до ешафоту.
Дивлюся, проте, – привабні краєвидики,
сади привабні – у розах!
Мерщій би культуру такої ж виробки
та в новий машинний розмах!
В музеї вимести халупки оці б!
Сюди б – сталевий і скляний
робітничий палац на мільйони осіб, –
такий, щоб аж боляче глянуть!
Всім, хто ще має купони та монети,
всім царям, хто є ще, – у науку
з гільйотини неба, головою Антуанетти,
сонце покотилось на будівлі в муках.
Розпливлась і лип, і каштанів товпа,
листячко вкрила роса.
Прозорий вечірній небесний ковпак
закрив музейний Версаль.
1 Капет – король Франції – Людовік XVI.
2 Бенуа – російський художник.
3 Марія-Антуанетта – французька королева, яка була страчена під час революції.
Євген Дроб’язко?