|
Квитка –
цок.
Щоку –
цмок.
Свисток, –
і мчимо туди саме,
куди,
мов рибки,
на моди гачок
пливуть
кругосвітні мадами.
Сьогодні приїде –
почвара з почвар,
а взавтра –
приглянеться метко:
і місто,
і рот
повнісінькі чар –
помади,
вогнів косметика.
Веселих
тягне туди, в оту даль.
В Парижі забудеш
печалі!
В Парижі –
площа
і та – Етуаль1
а зорі –
то всі етуалі.
Засвистуй же,
пнися,
і врізуйся, й ріж
в Брюсселі і Льєжі
щосили.
Але
ножем
і Брюссель,
і Париж
тому,
хто, як я, обрусіли.
Тепер би
в сани
з ногами –
неначе в газеті –
в снігах...
Свистіть,
замітайте снігами
бурани
в херсонських степах...
– Вечір,
вогники,
сніги,
без кінця дорога,
рветься серце од нудьги,
в грудях же –
тривога.
Ех, раз
і ще раз,
спів – бас.
Ех, раз
і ще раз,
рим брязк.
Ех, раз,
і ще раз,
та й іще багато раз.
Люди
всіх земель і рас,
копаючи порядків ланки,
побачивши,
як я
себе потряс,
скажуть:
з лихоманки.
|