Не мені звання російського делегата нести.
Я –
самозванець на конференції Генуезькій.
Товаришеві Чичеріну в дипломатичні делікатності
свої додам –
одверті й неввічливі внески.
Слухайте»
Міністерська компанійко!
Нічого очицями блимать із сальця.
Крізь фраки спокійні бачу –
паніка
гарячкою трусить ваші серця.
Невже
без сміху
думати в силі,
що ви
на конференцію
нас запросили?
З багнетами на Перекоп ішли ми,
під червоним прапором розправляючись з бунтами,
трудом гнучись у фабричному димі,
ми знали –
примусимо розмовляти з нами.
Не з завмерлими язиками прохачі ми,
не жебраки, що несміло на світло видираються, –
ми їхали, оглядаючи хазяйськими очима
майбутню
Світову Радянську Федерацію.
Ляпають язичиська газетних рядків:
«Випробувати спершу...»
Зарвались трішки!
Не ви нам для іспиту даєте, роки –
а ми до пори даєм передишку.
Лиш на першій фабриці дим злетів –
ворожнеча до вас
зайнялась
між робітничими масами.
Чи ворожнечі пожар ми слиною слів
на конференції
тут он
загасимо?
До мідного п’ятака
борги всі із нас
лічать «Матени»,
лічать «Таймси».
Квитатися хочете?
Що ж!
Гаразд!
Поквитаймося!
Про повішених Врангелем,
про розстріляних,
про заколотих
ніколи спогадів Крим не зітре.
Якими пудами
якого золота
оплатите це ви, пане Пуанкаре?
А вашим Колчаком, на лють неситим,
гори уральські вганялись в дрож.
Яким золотом –
чи вистачить в Сіті?! –
оплатите це ви, пане Ллойд-Джордж?
Встроміть у Волгу вістря зору:
хіба це пекло
голодних хат,
хіба цей жах
мужичого розору
не хвіст од ваших війн і блокад?
Кладовищами
голодної смерті
проїдьте самі, як хочете, ви.
На якому –
на залізному, може, експерті
волосся не встане на голові?
Не захиститесь пунктами резолюцій-загат.
Революція
пальбою ніч звеселить
і на всесвіт
скаже:
«Сплати-но, гад,
і оці от російські векселі!»
Рожеві теж червоніють помалу.
Тихше!
Мовчок!
Чуєте
з Берліна
перший крок
Трьох Інтернаціоналів?
Вирощуючи єдність в боротьбі тривалій,
йдемо.
Прислухайтесь –
здригається будова.

Я скінчив.
Можете й далі
провадити засідання, панове.
Євген Дроб’язко?