|
Лише зазоріє на світ, щорання бачу знову: хто в ком, хто в голов, хто в політ, хто в освіт, службовці спішать в установи. Справ папірчаних хлине иа вас зливище, щойно в будинок ввійдеш ти: одібравши з півсотні – щонайважливіших! – ідуть на засідання всі до решти. Заявишся: «Чи можуть мені аудієнцію дати? Ходжу, немов бить поклони». – «Товариш Іван Ванич пішли засідати. Об’єднання Тео1 й Гукона2». Обникаєш сто сходів. Світ немилий. Знов: «За годину звеліли прийти вам. Засідають. Купівля пляшки чорнила Губкооперативом». За годину службовців згинув і слід – пустка гола! Всі до двадцяти двох літ на засіданні комсомолу. Дряпаюсь знову, дивлячись на ніч, на горішній поверх семиповерхового дому. «Прийшов Іван Ванич?» – «На засіданні А-бе-ве-ге-де-є-же-зе-кому». Розлючений на засідання вдираюсь, як лавина. Клену-проклинаю: що за наруга? І бачу: сидять людей половини. О, чортовиння! Де ж половина їх друга? «Зарізали! кричу аж змок. Схибнувся розум з жаху і відрази. І чую секретаря спокійнісінький голосок: «Вони на двох засіданнях зразу. За день на засідань з двадцять встигнути треба нам. От і доводиться розірваться! До пояса тут, а решта – там». З хвилювань не заснеш. Ясніє вікно. Мрією ранній ранок стрічаю: «О, якби засідання ще одно – про викорінений засідань усіх до краю».
1 Тео – Театральний відділ Головполітосвіти при НКО.
2 Гукон – Головне управління конярства.
|