|
Тільки ніч обернулась на світ, бачу щодня я: хто до глав, хто до ком, до політ, до освіт – люд до установ поспішає. Паперові справи ринуть зливою, ледве зайдуть до установи. Відбере з півсотні – щонайважливіше! – і розходиться на засідання люд службовий. Приходиш: «Чи не можуть мені аудієнції дати? Ходжу вже з часу я она». «Товариш Іван Ванич пішли засідати – об’єднання ж Тео з Руконом1». Сто східців сходиш. Вже світ немилий. Знов: «За годину кажуть прийти вам. Засідають: про купівлю банки чорнила Губкооперативом». За годину ні секретаря, ні секретарки – ніде – голо! Все покоління молоде на засіданні комсомолу! Знов іду, поглядаючи на ніч, на поверх останній семиповерхового дому, «Прийшов товариш Іван Ванич?» – • «На засіданні А-бе-ве-ге-де-е-же-зе-кому». Лютий, на збори вриваюся, як лавина, блюючись клятьбою на наругу. І бачу: сидять людей половини. Що за напасть! А де ж половина друга? «Зарізали! Вбили!» Де я встряв! Од страшної картини дійшов до сказу. І чую благенький голосочок секретаря: «Вони ж на двох засіданнях зразу. Засідань на двадцять на день треба встигнути нам. Ясно, що доводиться розриваться! До пояса тут – а решта – там». До ранку не спиш. Хоч година вже снідання, та в мріях мені не до снідань: «О, хоч би іще одне засідання про знищення всіх засідань!»
1 Тео – театральне управління;
Гукон – головне управління конярства.
|