Оце вам – баритони вгодовані, що, випинаючи черево вперед, струшуєте кубла, театрами іменовані, аріями Ромео та Джульєт. Оце вам – пентри опасисті, мов коні ті, жерлива й гучлива Росії краса, що, причаївшись по майстернях, по-давньому драконите квіточки і тілеса. Оце вам, – що затуляєтесь листиками містики, з наморщеним чолом старим, футуристики, імажиністики, акмеїстики, заплутані у павутинні рим. Оце вам, – що на розпатлані позміняли гладкі зачіски, на личаки – лак, пролеткультці, що ліпите латки на вилинялий пушкінський фрак. Оце вам, – що танцюєте, в дуду дуєте, чи одверто грішите, чи, заховавшись в куток, і майбутнє собі малюєте як суцільний академічний пайок. Вам кажу я – чи геніальний я, чи не геніальний, але кинув витребеньки і працюю в Рості, – я кажу вам – поки вас прикладами не прогнали: облиште! Досить! Досить! Забудьте, плюньте і на рими, і на арії, і на млості сердець, і на всі інші мерехлюндії з арсеналів мистецтв. Кому воно цікаво, що – «Ах, який він жалюгідненький! Як він кохав, і яким він був нещасним...»? Майстри, а не довгопатлі проповідники потрібні в цей час нам! Слухайте! Паровози стогнуть, дме з щілин із топок: «Дайте вугілля з Дону! Слюсарів, механіків з депо!» На кожній річці, в затоках, лежачи з діркою в боку, пароплави провили доки: «Дайте нафти з Баку!» Поки воловодимося в спорі ми, в чому зміст потайний вбачать, «Дайте нам нові форми!» – лунає зойк по речах. Нема дурних, чекаючи, що прорече співець вам, баранячою отарою за «маестрами» гнать. Товариші, дайте нове мистецтво – таке, щоб витягти республіку з багна.
|