|
Це тобі, освистана батареями, тобі, під глум наріканням багнетів з’ятрена, захоплено підношу я під галасливу лайку оди врочисте: «О!» О звіряча! О дитиняча! О копійчана! О величня! Як тебе тільки ще не звали? Яким іще, дволика, повернешся боком? Будовою станеш стрункою, чи руїн купою? Машиністові, обсипаному вугля порохом, шахтареві, що пробиває глиби руд, – кадиш ти, кадиш побожно, вславляючи людський труд. А завтра Блажений соборові крокви даремно підносить, жалю благаючи – твоїх шостидюймовок тупоморді кнури вибуховують тисячоліття Кремля. Слава! Хрипить в передсмертному рейсі. Придушено тонкий сирен зойк. Ти шлеш моряків на гинучий крейсер туди, де покинуте нявкало кошеня. Опісля ж п’яною юрбою ревла. Вуса хвацькі закручені в форсі. Прикладами гепаєш сивих адміралів з мосту в Гельсинґфорсі. Учорашні рани лиже й лиже, і знову бачу відкриті вени. Тобі обивательське – – О, будь ти проклята тричі! – – і моє поетове: – О, вчетверо слався, благословенна!
|