|
Тобі, освистаній, осміяній гарматамй, тобі, пораненій багнетів жалом, захоплено підношу тобі, яка ширяє над прокляттями, оди урочисте «О»! О, звіряча! О, дитиняча! О, копійчана! О, велика! Яким найменням тебе величали ще? Яким ще повернешся боком, дволика? Стрункою будовою, чорним розвалищем? Машиністові, пилом вугільним овіяному, шахтарю, що прорубує товщу руд, кадиш в захваті благоговійному, славиш людський труд. А завтра Блаженний бані собороні з марним благанням зводить здаля, – твоїх шестидюймовок жерла чорні зрушують тисячоліття Кремля. «Слава» хрипить в передсмертному рейсі. Виття сирен приглушене чути. Ти шлеш моряків на тонучий крейсер, туди, де нявчить кошеня забуте. А потім! Юрбою п’яно горлала. Вуса хвацько підкручені в форсі. Старих адміралів прикладами гнала вниз головою з моста в Гельсінгфорсі. Рани вчорашні лиже і кличе, і знову я бачу розтяті вени. Тобі обивательське – о, будь проклята тричі! – і моє, поетове, – о, тричі слався, благословенна!
|