|
Кричать поету: «Глянуть би, як ти біля токарного станка. А що вірші? Дурнички все те! Либонь, до роботи – кишка тонка». Може, нам труд з усіх занять найрідніше. Я також фабрика. А якщо без труб, то, може, мені без труб трудніше. Знаю, не любите фраз благородненьких. Рубаєте дуба – знай, діло роби! А ми хіба не деревообробники? Голів людських обробляємо дуби. Звичайно, почесна річ – рибалить. Витягти сіть. В сітях осетри б! Та труд поетів – більш достоен схвали – людей живих ловить, а не риб. Великий труд – над горном горіти, заліза крутий гартувати нагрів. Та хто ж за неробство нас буде корити? Мозки шліфуєм рашпелем слів. Хто вище – поет чи технік, що прямо веде людей до матеріальної вигоди? Обидва. Серця – мотори так само. Душа – так само двигун хитро викутий. Ми рівні. Товариші в робітничій масі. Пролетарі тіла і духу. Разом лише всесвіт ми прикрасимо і маршами пустимо бухать. Відгородимось від бур словесних молом. До діла! Робота жива аж горить. Пустих же ораторів – на млин! Мукомолам! Водою промов жорна крутить.
|