|
Вулиця провалилась, як ніс сифілітика. Ріка – любострасність слиною тече в ній. Білизну здерши до останнього листика, сади безсоромно розкинулись в червні. Я вийшов на площу, випалений квартал надів на голову, мов рудий парик. Людям страшно – крізь мої уста ворушить ногами непрожований крик. Та мене не осудять, та мене не облають, мов пророку із квітів сплетуть вінець, бо усі, хто з проваленими носами, знають: я – ваш співець. Як трактир, страшить мене страшний ваш суд! Мене одного крізь будівлі палаючі проститутки, мов святиню, «а руках понесуть і богу покажуть, себе захищаючи. І бог сльозами зросить мою книгу! не слова – горло затисне йому судома; і з моїми віршами почне по небу бігать і читатиме їх, захлинаючись, своїм знайомим.
|