Я вовком би
вигриз
бюрократизм.
Мандати
поваги моєї
не варті.
Летіть і горіть,
як хмиз,
паперки усі!
Та цієї...
В шерезі довгій
купе і кают
чиновник
іде
безгоряно.
Здають паспорти,
і я здаю
мою
пурпурову, зоряну...
Одним паспортам –
усмішки цвіти,
другим –
мов на губи закова є.
Побожно,
наприклад,
беруть
паспорти
з двоспальним
англійським льовою.
Підводять
на доброго дядю вії,
немов
на зорю уранці,
Беруть,
неначе беруть чайовії,
паспорт
американця.
На польський
зорять,
як на афішу коза.
На польський –
лиш подив, а усміх щеза,
нема
поліцейської гречності;
це звідки такеє
і що це за
географічні недоречності?
І не здригне
голови качан,
мов зір
нічого не вгледів,
бездушно
беруть
паспорти датчан
та інших,
як кажуть,
шведів.
І враз,
неначе він
рота обпік,
як щось
жахне́
і незміряне,
бере панок,
тамуючи крик,
мій паспорт
багряношкіряний...
Бере,
як бомбу,
як лезо
ножа,
що з двох боків
загострене,
бере,
як гримучу
на 20 жал
змію
двометровозростую.
Моргнув
і в усмішці звів
носій щоку,
хоч речі
нестиме даром вам.
Жандарм
із запитанням
зорить на сищика,
сищик –
на жандарма.
О, як би мене
ця жандармська каста
схотіла б отут
розп’ясти!..
За те,
що в руках у моїх –
молоткастий,
серпастий
радянський паспорт.
Я вовком би
вигриз
бюрократизм.
Мандати
поваги моєї
не варті.
Летіть і горіть,
як хмиз,
паперки усі!
Та цієї...
Я
дістаю
з широченних штанин
дублікатом
коштовного грузу.
Читайте
і заздріть,
я –
громадянин
Радянського Союзу!
|