Я вовком би вигриз бюрократизм.
Мандати поваги моєї
не варті. Летіть і горіть, як хмиз,
паперки усі! Та цієї...

В шерезі довгій купе і кают
чиновник іде безгоряно.
Здають паспорти, і я здаю
мою пурпурову, зоряну...

Одним паспортам – усмішки цвіти,
другим – мов на губи закова є.
Побожно, наприклад, беруть паспорти
з двоспальним англійським льовою.

Підводять на доброго дядю вії,
немов на зорю уранці,
Беруть, неначе беруть чайовії,
паспорт американця.

На польський зорять, як на афішу коза.
На польський – лиш подив, а усміх щеза,
нема поліцейської гречності;
це звідки такеє і що це за
географічні недоречності?

І не здригне голови качан,
мов зір нічого не вгледів,
бездушно беруть паспорти датчан
та інших, як кажуть, шведів.

І враз, неначе він рота обпік,
як щось жахне́ і незміряне,
бере панок, тамуючи крик,
мій паспорт багряношкіряний...

Бере, як бомбу, як лезо ножа,
що з двох боків загострене,
бере, як гримучу на 20 жал
змію двометровозростую.

Моргнув і в усмішці звів носій щоку,
хоч речі нестиме даром вам.
Жандарм із запитанням зорить на сищика,
сищик – на жандарма.

О, як би мене ця жандармська каста
схотіла б отут розп’ясти!..
За те, що в руках у моїх – молоткастий,
серпастий радянський паспорт.

Я вовком би вигриз бюрократизм.
Мандати поваги моєї
не варті. Летіть і горіть, як хмиз,
паперки усі! Та цієї...

Я дістаю з широченних штанин
дублікатом коштовного грузу.
Читайте і заздріть, я – громадянин
Радянського Союзу!
Володимир Сосюра?